Я був геть не готовим до такого видовища, адже припускав, що побачу стандартний ілюзіоністський ящик на кшталт тих, якими користувався сам. Цей апарат був настільки громіздким, що на сцені не лишалося місця для другого ящика, де можна було б сховатися.
У моїй голові вихором проносилися здогадки щодо особливостей майбутнього трюку, таємниці виконання і відмінностей від мого власного номера. Перше враження: величезні габарити апаратури. Друге враження: відсутність яскравих ефектів. Якщо не рахувати обертового циліндра, прикріпленого до вершини триноги, тут не було інших джерел світла, відволікальних вогнів чи затемнених ділянок. У конструкції переважали невідполіроване дерево або тьмяний метал. Вусібіч тягнулися численні дроти й електричні кабелі. Третє враження: відсутність будь-яких натяків на магію. Не знаю, чи так було задумано. Фокусники часто заплутують публіку, підбираючи реквізит, подібний до непримітних побутових предметів. Приміром, маскують апаратуру під звичайний стіл, сходинки або дорожній саквояж. Однак Енджер відмовився від банальних ілюзіоністських прийомів.
Нарешті вистава почалася.
Судячи з усього, дзеркал на сцені не було. Кожна деталь реквізиту добре проглядалася. Готуючись до виступу, Енджер ходив туди-сюди — він ступав у кожен зазор між планками, не уповільнював крок і не зникав із поля зору. Я уважно стежив за його ногами — коли ілюзіоніст наближається до своєї апаратури й обходить її ззаду, невловимий порух може видати наявність дзеркала чи якогось іншого приладу. Хода Енджера лишалася природною і невимушеною. Я ніде не помітив таємного люку. Підмостки були застелені суцільним гумовим килимом, що ускладнювало спуск під сцену.
Найцікавішим було те, що його обладнання не містило жодних підказок стосовно специфіки номера. Реквізит здебільшого використовується для відвертання чи привертання глядацької уваги. Скажімо, цей ящик надто маленький, аби вмістити людину (але артист примудряється туди влізти); сталевий щит, крізь який неможливо пройти; зачинена скриня, звідки немає способу вибратися. У будь-якому разі ілюзіоніст спростовує припущення, що їх зробили глядачі, роздивляючись виставлені ним предмети. Апаратура Енджера не викликала жодних асоціацій, і ніхто не міг здогадатися, для чого вона призначена.
Тим часом Енджер розгулював сценою, просторікуючи про таємниці науки та життя.
Опинившись у центрі, він розвернувся обличчям до зали.
— Вельмишановні пані та панове, мені потрібен добровільний помічник. Не бійтеся. Я лише попрошу поставити й перевірити мітки. Це дуже просто.
Осяяний прожекторами, він нахилився до перших рядів партеру, заохочувально дивлячись на глядачів. Я притлумив інстинктивне бажання вибігти на сцену й запропонувати свої послуги, аби роздивитися його апаратуру зблизька, але розумів, що Енджер відразу впізнає мене й радше завершить показ.
Після звичних вагань і напружених роздумів якийсь чоловік зробив крок уперед і піднявся на сцену бічними сходами. З-за лаштунків вийшла асистентка, що тримала в руках тацю з кількома предметами, чиє призначення невдовзі стало зрозумілим — то були засоби маркування і подальшої перевірки, зокрема три слоїки з чорнилом різних кольорів, миска борошна, крейда й шматочки вугілля. Енджер запропонував добровольцю взяти щось одне, і коли той вказав на миску, повернувся спиною і звелів обсипати його борошном. Чоловік послухався; біла хмаринка ефектно злетіла вгору, виблискуючи у сяйві ламп.
Енджер знову став обличчям до зали й попросив добровольця обрати будь-яке чорнило. Той надав перевагу червоному. Енджер простяг припорошені борошном руки, і на його пальцях миттєво розповзлися чорнильні плями.
Мітки виглядали чіткими й розбірливими. Задоволений результатом, Енджер відпустив помічника. Вогні потьмяніли, і лише один потужний промінь прожектора освітлював сцену.
Аж раптом зчинився пекельний шум, і повітря неначе розкололося на друзки. На мій подив, із блискучої кулі вискочила біло-блакитна дуга електричного розряду. Вона рухалася з шаленою швидкістю і за кілька секунд потрапила в обнесене залізними планками коло, де вже стояв Енджер. Ця тріскуча блискавка нагадувала злобну живу істоту.
Кількість розрядів стрімко зросла, збільшившись вдвічі або втричі. Скрізь стрибали електричні змійки, обмацуючи сцену. Одна з них поповзла до Енджера й обвилася довкола його тіла, внаслідок чого блакитне сяйво огорнуло не тільки його постать, а неначе підсвітило шкіру зсередини. Він охоче зустрів їх — підняв здорову руку і закружляв на місці, дозволяючи шиплячим чудовиськам оточити його.