Його мовчання настільки розлютило мене, що, на жаль, я переступив межу.
ХХХV
У двадцятих числах травня я покинув Лондон і сів на поїзд, що прямував до Лоустофту — риболовецького порту й курортного містечка у графстві Суффолк, де Енджер мав тижневий ангажемент. Я поїхав туди з єдиною метою — пробратися за лаштунки й розкрити секрет виконання трюку.
Зазвичай доступ до службових приміщень театру є обмеженим; за цим слідкує спеціально найнятий персонал. Утім, людина, яка знайома з театральним світом або знає особливості конкретної сцени, завжди знайде спосіб прошмигнути всередину. Енджер мав виступати в театрі «Павільйон» — масивній, добре обладнаній будівлі на набережній, де мені теж доводилося працювати в минулому. Я не очікував жодних проблем.
Проте я помилився. Проникнути за лаштунки було неможливо. Біля службових дверей висіло велике рукописне оголошення, що сповіщало про таке: відвідувачі допускаються до прохідної лише за попереднім записом і за наявності перепустки. Я не хотів привертати увагу, тож тихенько відійшов.
Така ж халепа спіткала мене на декораційному складі. Як я вже казав, існує чимало лазівок до залаштункової зони, й обізнана людина легко потрапить туди. Але невдовзі я впевнився, що Енджер вдався до різних запобіжних заходів.
В одному з віддалених кутків складу я натрапив на молодого робітника, який монтував задню частину декорації. Я показав йому свою візитівку, і він вельми люб’язно привітався зі мною. Трохи поговоривши з ним на загальні теми, я нібито ненароком зазначив:
— Мені б хотілося подивитися виставу звідси.
— Ми всі страшенно цього хочемо!
— Може, тобі вдасться провести мене за лаштунки якось ввечері?
— Ні, сер, не сподівайтесь. Безнадійна справа. Усе перекрито на цілий тиждень. Ще й перегородку влаштували. Нічого не видно!
— Як ти ставишся до цього?
— Нормально. Мені добре заплатили.
І знову я відступив. Встановлення перегородки — крайній засіб, що застосовується деякими ілюзіоністами, які побоюються, що монтувальники та інші робітники сцени вивідають їхні професійні секрети. Подібні прийоми часто викликають обурення й значно ускладнюють стосунки артиста з обслуговуючим персоналом, якщо він не позолотить пілюлю щедрими чайовими. Один той факт, що Енджер пішов на такий крок, слугував зайвим доказом того, що його таємниця потребувала особливого захисту.
Залишалося три способи прокрастися до службових приміщень, і кожен з них передбачав певні труднощі.
По-перше, можна було пройти до глядацької зали й скористатися одним із службових входів. (Двері, що вели до глядацької зали «Павільйону» з фоє, були зачинені, і працівники невсипно стежили за сторонніми особами.)
По-друге, можна було знайти тимчасову роботу в одному з цехів театру. (На цьому тижні вакансії не пропонували.)
По-третє, можна було прийти на виставу і спробувати піднятися на сцену. Оскільки інші варіанти не годилися, я пішов до каси й придбав по одному квитку в партер на всі доступні покази. (Мені було надзвичайно неприємно виявити, що Енджер зібрав аншлаг у Лоустофті,— квитки були розпродані, й охочі мали записуватися в чергу, сподіваючись, що хтось поверне квиток. Само собою, в касі залишилися найдорожчі місця.)
XXXVI
На другій відвіданій мною виставі я сидів у першому ряду. Невдовзі після виходу на сцену Енджер кинув на мене мимолітний погляд, але я добре замаскувався і був певен, що він не впізнав мене. З власного досвіду я знав, що артисти інтуїтивно відчувають, хто з глядачів погодиться бути асистентом. Саме тому чимало фокусників крадькома роздивляються публіку в перших рядах партеру.
Коли Енджер взявся до стандартних карткових фокусів і попросив допомоги добровольців, я підвівся, удаючи, ніби вагаюсь. Звичайно, мене запросили на сцену. Підійшовши до Енджера, я відразу помітив, що він нервує. Поки ми демонстрували захопливий процес відгадування і пошуків схованих карт, він майже не дивився у мій бік. Я чесно відпрацював, адже не мав наміру зривати показ.
Щойно ця частина програми завершилася, до мене хутко підскочила асистентка Енджера. Дівчина ввічливо, але рішуче взяла мене під руку і повела до лаштунків. Я пам’ятав, що попередній доброволець спускався пандусом сам, тоді як асистентка побігла на середину сцени, оскільки була задіяна в наступному номері.
Я мав скористатися своїм шансом. Під грім овацій я мовив до неї, перейшовши на простонародну говірку: