— Не треба, дорогенька. Я знайду дорогу.
Вдячно усміхнувшись, вона поплескала мене по руці й повернулася до Енджера, який саме встановлював столик для реквізиту. Оплески стихли. Ні фокусник, ні його асистентка не звертали на мене уваги. Очі глядачів були прикуті до Енджера.
Я відступив на крок назад і шмигнув за лаштунки. Мені довелося протискатися крізь вузький прохід між клапаном із важкого брезенту, що облягав захищену перегородкою сцену.
Аж раптом якийсь робітник зупинив мене.
— Вибачте, сер! — скрикнув він.— Вхід заборонено!
Енджер стояв за кілька футів від нас і вже виконував наступний номер. Якби я почав сперечатися, він неодмінно почув би нас і запідозрив, що відбувається щось дивне. Несподівано до мене прийшло натхнення — я скинув капелюх і перуку.
— Я виступаю разом із ним, йолопе! — наполегливо, але тихо сказав я у своїй звичній манері.— Геть з дороги!
Збентежений робітник пробурмотів вибачення і пропустив мене. Я помчав далі. Мене давно хвилювало питання, де саме варто шукати ключ до розгадки. Зважаючи на те, що сцена була обнесена перегородкою, я припустив, що можу знайти щось цікаве поверхом нижче. Пройшовши невеличкий коридор, я дістався сходів, що вели до трюму під сценою.
Трюм — нарівні з колосниками й складами обладнання — є одним з осередків технічного оснащення театру. Там я виявив два люки, підйомний майданчик, лебідки, що приводили в рух декорації, а також кілька великих задників у розкладеному вигляді (певно, для майбутньої постановки). Я спритно обходив різні механізми. Коли в театрі показують масштабну виставу, що потребує частої зміни картин і декорацій, трюм ущент забитий машиністами сцени, проте коли йдеться про ілюзіоністські номери, фокусник використовує власний реквізит і зазвичай висуває лише дві технічні вимоги — завіса й освітлення. Ось чому я не здивувався, що під сценою нікого не було. Така ситуація тішила мене.
У віддаленому кінці трюму я знайшов те, що шукав, хоча не відразу збагнув, що це таке. Два великі, міцно сколочені ящики з численними защіпками для перенесення. На кожному з них був виведений чіткий напис «Великий Дантон. Особисті речі». Поряд височів громіздкий трансформатор невідомої мені моделі. У моєму номері застосовувався подібний пристрій, але він був значно меншим і простішим. Від трансформатора, що належав Енджеру, віяло нестримною силою і жаром. Із глибин доносилося загрозливе низьке гудіння.
Я нахилився ближче, аби визначити принцип його дії. Над головою лунали кроки Енджера; його розкотистий голос ширився залою. Я уявив, як він ходить туди-сюди, виголошуючи коронну промову про дива науки.
Аж раптом трансформатор застукотів, і, на моє занепокоєння, з ґратки на верхній панелі вирвався їдкий блакитний дим. Гудіння стало гучнішим. Я інстинктивно відступив назад, але зростаюче відчуття тривоги змусило мене повернутися.
Згори долинали розмірені кроки Енджера, який спокійно розгулював, не підозрюючи, що відбувається під сценою.
Стукотіння змінилося зловісним скреготом, що нагадувало розпилювання металу. Зсередини повалив щільніший дим. Обійшовши пристрій з іншого боку, я побачив, що кілька металевих дротів були розпечені добіла.
Довкола панував безлад, типовий для такого місця. Скрізь валялися сотні сухих дощок, рясно змащені лебідки, мотки канатів, клаптики тканини, гори паперу й величезні задники, розфарбовані олійними фарбами. Ця порохова бочка могла ось-ось вибухнути. Охоплений сумнівами, я намагався визначити, чи здогадалися Енджер та його асистенти, що внизу коїться щось дивне.
Трансформатор знову заскреготів, вивергнувши ще кілька клубів задушливого диму. Я відчайдушно почав шукати вогнегасник.
Саме тоді я помітив товстий ізольований кабель, що тягнувся від трансформатора до великого розподільного щита, прикріпленого до віддаленої стінки. Метнувшись туди, я знайшов аварійний рубильник і недовго думаючи смикнув його вниз.
Пекельні сили, що бушували всередині трансформатора, миттєво замовкли. Лише ядучий блакитний дим вибивався з-під ґратки, проте він швидко розвіювався.
Над моєю головою почувся глухий звук падіння, після чого запала тиша.
Засмучений, я нерухомо стояв, дивлячись вгору — туди, де розташовувався планшет сцени. Минуло кілька секунд.
До мене донеслося якесь тупотіння і гнівний лемент Енджера. Також я розрізнив слабший шум у залі, але не почув ані овацій, ані криків «браво». Біганина й репетування свідчили про переполох. Хай там як, а я завадив Енджеру завершити виступ.