Хто з двох — я чи я — намагався викрити Енджера? Хто з двох — я чи я — розробив трюк «Нове транспортування людини» і першим виконав його?
Навіть мені здається, що я висловлююсь заплутано, але це ілюзія: кожне слово є обґрунтованим і точно відображає суть. Ось у чому полягає головна дилема мого існування.
Вчора я виступав у Белемі, що в південно-західній частині Лондону. Між ранковою і вечірньою виставами я мав двогодинну перерву. Як завжди, я зачинився у своїй гримерній, запнув штори, ввімкнув нічник, приліг на канапу і задрімав.
Я прокинувся…
Чи справді я прокинувся? Може, то була галюцинація? Сон?
Переді мною стояв привид Руперта Енджера з довгим кинджалом у руках.
Перш ніж я встиг ворухнутися чи покликати на допомогу, він миттєво стрибнув на канапу й навалився на мене. Потім привид заніс кинджал, спрямувавши лезо мені в серце.
— Готуйся до смерті, Бордене! — зловісно прошипів він.
Роздивляючись цю пекельну потвору, я подумав, що тіло противника видається дуже легким, і я міг би стряхнути його з себе, якби мене не паралізував страх. Схопивши Енджера за передпліччя, аби завадити йому вдарити мене кинджалом, я, на мій превеликий подив, виявив, що він досі вкритий маслянистою субстанцією. Що сильніше я пручався, то швидше вислизала з моїх пальців його мерзенна плоть. На мене повіяло смердючим подихом, затхлістю могили, мертвечиною.
Геть нажаханий, я застогнав, відчувши гостроту леза.
— Ну! Кажи правду, Бордене! Хто ти? Котрий з двох?
Мені перехопило подих. Надто глибоким був страх, що кинджал будь-якої секунди проб’є грудну клітку й встромиться в саме серце.
— Кажи правду або помреш! — Вістря невблаганно тиснуло на мене.
— Я не знаю, Енджере! Я вже не знаю, хто я такий!
Жахіття закінчилося так само раптово, як і почалося. Його обличчя маячіло за кілька дюймів від мого, я бачив перед собою злобну гримасу, непритомнів від нудотного подиху. Лезо вже проштрикнуло шкіру! Набравшись сміливості, я двічі вгатив кулаком йому в голову й відштовхнув від себе. Мертва хватка ослабла. Відчувши перевагу, я зціпив руки в замок і заходився навмання молотити по ньому. Він заверещав і відсахнувся. Кинджал злетів у повітря. Проте Енджер досі сидів на мені. Тоді я вдарив його з подвійною силою і смикнувся вбік. Сповнений неймовірного полегшення, я побачив, що це спрацювало,— агресор покотився вниз. Смертоносне лезо відскочило від стіни й впало на підлогу.
Утім, Енджер швидко звівся на ноги, хоча тримався на відстані й насторожено спостерігав за мною, очікуючи нової атаки. Я випростався, готуючись дати йому відсіч. Цей монстр — привид мого найзаклятішого ворога — скидався на втілення найгірших кошмарів.
Через його напівпрозоре тіло просвічував вогник нічника.
— Забирайся звідси! — прохрипів я.— Ти мертвий. Мені з тобою нічого ділити.
— І мені з тобою теж. Я не вбиватиму тебе, Бордене. Моя помста буде страшнішою. Це ніколи не мало статися. Ніколи!
Привид Руперта Енджера відвернувся від мене, попрямував до зачинених дверей і з легкістю пройшов крізь них. Ніщо не нагадувало про його присутність, крім огидного трупного смороду.
Розмова з почварою так налякала мене, що я нерухомо сидів на канапі, доки не пролунав гонг, сповіщаючи про початок вистави. Невдовзі прийшов мій костюмер — саме його наполегливий стукіт повернув мене до тями.
Я знайшов кинджал Енджера на підлозі гримерної. Він зберігається у мене. Це справжній кинджал. Його приніс привид.
Усе втратило сенс. Мені боляче дихати й рухатися; я досі відчуваю, як вістря упирається прямісінько в серце. Я сиджу у своєму помешканні, не знаючи, що робити і хто я такий.
Кожне написане мною слово є правдою, і кожне слово точно відтворює моє життя. Мої руки порожні, і я дивлюсь вам у вічі чесним поглядом. Отак я живу, але це нічого не пояснює.
Я піду до кінця. Сам.
Частина третя. КЕЙТ ЕНДЖЕР
І
За тих часів мені було п’ять років, але я не маю жодних сумнівів, що це трапилося насправді. Так, я знаю, що дитяча пам’ять може зле пожартувати з нас, особливо вночі, після жахливого потрясіння. Знаю, що іноді люди складають мозаїку з уявних спогадів, видаючи бажане за дійсне або привласнюючи чужі враження. Мені теж властиво помилятися, і саме тому я витратила багато років на відновлення цілісної картини.