Ми навіть не здогадувалися, що наші витівки призвели до зростання напруги між дорослими. У гучному голосі Клайва Бордена лунало щось застрашливе й неприємне, що дратувало мене. Батьки грубо відповідали йому, відкинувши всі правила ввічливості. Зав’язалася суперечка, і батько заговорив з ними владним тоном, який ми часто чули в ресторанах, коли офіціант виявлявся неповоротким. Наприкінці трапези мій батько був наполовину п’яним, наполовину розгніваним; мама — блідою і мовчазною, а Клайв Борден (ймовірно, захмелілий більше за інших) невтомно розповідав про свої проблеми. Місіс Стімпсон вивела нас трьох до сусідньої кімнати, нашої вітальні.
Нікі чомусь заплакав і попросився додому. Коли ми з Розалі спробували втішити його, він накинувся на нас з кулаками.
— Мені страшно,— мовила я до Розалі.
— Мені теж,— сказала вона.
Ми припали вухом до подвійних дверей, що відділяли одну кімнату від іншої. До нас долинули крики, що чергувалися з довгими паузами. Батько ходив туди-сюди, його черевики нетерпеливо клацали об натертий паркет.
V
У нашому будинку було місце, куди дітям суворо заборонялося заходити. Туди вели неоковирні, пофарбовані в коричневий двері, прорублені в трикутнику стіни, під сходами чорного ходу. Ці двері завжди були зачинені, і до приїзду Клайва Бордена я жодного разу не бачила, щоб хтось із домашніх — прислуга чи члени сім’ї — переступав поріг.
Розалі якось сказала мені, що там живуть привиди. Вона вигадувала моторошні історії — докладно описувала деякі епізоди, а деякі навмисно не завершувала, дозволяючи моїй уяві розгулятися. У цих оповідях фігурували скалічені жертви, ув’язнені у підвалі; загублені неупокоєні душі; руки й пазурі, ладні схопити нас у темряві, щойно ми наблизимося до дверей; тріск, гуркання і скрегіт, що його видавали всі, хто прагнув втекти звідти; потворні істоти, що замислили страшну помсту людям, що жили нагорі, при сонячному світлі. Розалі мала перевагу — три роки різниці у віці, тож вона знала, як мене налякати.
У дитинстві я постійно відчувала страх. Наш будинок — погане житло для людей зі слабкими нервами. Тихими зимніми вечорами тут панувала мертва тиша, що інколи порушувалася дивними шерехами: змерзлі тварини й птахи раптом починали ворушитися в пошуках тепла; дерева й голі кущі шелестіли під вітром; далекі шуми посилювалися і спотворювалися у вузькій долині, чия форма нагадувала воронку; селяни проходили дорогою, що огинала наші землі. Часом долиною проносився північний вітер, що буяв на вересових пустищах, вив на вершинах скель і занедбаних пасовищах, свистів у щілинах між карнизом і черепицею з вигадливим різьбленням. Будинок дуже старий — він зберігає спогади про попередні покоління і вкритий шрамами багатьох смертей. У такому місці не можна жити вразливій дитині.
Усередині все було просякнуте гнітючою тривогою — похмурі коридори й сходові майданчики, потаємні закапелки й ніші, темні настінні прикраси, суворі старовинні портрети. Наші кімнати були обставлені сучасними меблями, там горіло яскраве світло, але за межами цього затишного острівця царювало минуле — кожен предмет нагадував про померлих предків, давні трагедії, довгі тихі вечори. Я навчилася квапливо обходити
деякі кутки, втупившись поглядом прямо перед собою, аби не бачити зловісних тіней, що стелилися скрізь. Однією з небезпечних зон був нижній коридор поряд зі сходами чорного ходу, де височіли ті самі коричневі двері. Іноді я мимоволі помічала, що вони трохи зсуваються, наче хтось тиснув на них ізсередини. Певно, це відбувалося через протяги, але щоразу, як я бачила ледь вловимий рух, мені уявлялося величезне чудовисько, що з тихою впертістю намагалося вирватися на волю.
Усе своє дитинство — як до, так і після візиту Клайва Бордена,— я оминала двері у віддаленому кінці коридору й дивилася у той бік хіба що випадково. Я ніколи не зупинялася в намаганні розчути, чи долітають звідти якісь звуки. Прискорювала крок і робила вигляд, ніби їх не існує.
Нас трьох — Розалі, мене й маленького Бордена — залишили у вітальні, що прилягала до їдальні, де дорослі досі з’ясовували стосунки. Обидві кімнати виходили в коридор, де містилися коричневі двері.
Суперечка тривала. Хтось гримнув дверима. Я розчула голос матері — вона була явно засмучена.