— Ви що, злякалися, Бордене? — прохрипів він.
Я опинилася так близько, що бачила, як волосся на його руках і зап’ястках стало дибки. Костюм якось дивно надувався на ньому, наче повітряна куля, що рвалася в небо, а шкіра випромінювала яскраве блакитне сяйво (принаймні мені, наполоханій дівчинці, так ввижалося).
— Будьте ви прокляті! Будьте ви прокляті! — повторював Борден.
Він розвернувся до мого батька й сунув йому нажахану дитину. Нікі чіплявся за його одяг, але Борден відштовхнув сина. Мій батько неохоче взяв хлопчика на руки, незграбно притримуючи його. Той верещав і виривався.
— Стрибайте! — крикнув батько до Бордена.— Залишилися лічені секунди!
Борден ступив уперед і зупинився біля краю електричної зони. Мій батько стояв поряд; Нікі тягнувся до свого тата й кричав без упину. Сині змії розрядів вигиналися у якійсь частці дюйма від Бордена. Його волосся закуйовдилося; кулаки стискалися і розтискалися. На мить він нахилив голову, і одна змійка відразу метнулася до нього, пробігла по шиї, плечах і спині, після чого з гучним хрускотом впала на підлогу, між його ступнями.
Охоплений панікою, чоловік відсахнувся, і мені стало його шкода.
— Не можу! — задихаючись, пробурмотів він.— Вимкніть цю бісову штуку!
— Хіба ви не цього хотіли?
Остаточно збожеволівши, мій батько відійшов від Бордена й наблизився до огорожі, за якою тріщали смертоносні електричні розряди. Кілька щупалець миттєво обвилися довкола нього й маленького Нікі, осяйнувши їх зловісним блакитним світлом. Волосся батька здибилося, надаючи йому подібності з якимось чудовиськом. Я ніколи не бачила його таким потворним.
Він кинув Нікі у яму.
А потім відскочив від небезпечної зони.
Нікі відчайдушно борсався в повітрі, дриґаючи руками й ногами. У нього вихопився останній крик — пронизливий виск, в якому він виплеснув свій страх, самотність і біль покинутої дитини.
Перш ніж хлопчик вдарився об землю, апарат спалахнув і над дротами звилося полум’я. Пролунав оглушливий гуркіт. Дерев’яна клітка неначе набрякла під сильним тиском, а щупальця електричних розрядів зіщулилися і відступили з неприємним скрипом, подібним до скреготу заліза об скло.
Моторошна сцена добігла кінця. Густий блакитний дим ліниво розповзався під стелею. Апарат нарешті замовк і припинив трястися. Під ним, на твердій підлозі, нерухомо лежав Нікі.
Мені чулося, що десь удалині котиться відлуння його несамовитого крику.
VII
Яскраві електричні спалахи мало не засліпили мені очі; у вухах гуділо від нестерпного шуму; думки шалено вирували в голові. Побачене неабияк шокувало мене.
Я рушила до ями, звідки досі валив дим. Попри те, що апарат начебто зупинився і не тріскотів, загроза нікуди не ділася. Але цей монстр непереборно вабив мене. Невдовзі я вже стояла на краю, поруч із мамою. Моя рука звичним жестом потяглася вгору й схопилася за її пальці. Сповнена відрази, мама теж дивилася вниз, не вірячи власним очам.
Нікі був мертвий. Це видовище нагадувало світлину, що закарбувала останні миті його життя, коли він перевертався у повітрі: спотворений гримасою рот, неприродно вигнуті ручки та ніжки. Дитина лежала на спині. Наелектризоване волосся стирчало довкола скам’янілого личка.
Клайв Борден видав страшний крик, що виражав усю глибину його горя, гніву та розпачу. Стрибнувши в яму, він обійняв тільце сина, обережно спробував розпрямити його кінцівки, ніжно торкнувся голови й припав обличчям до дитячої щічки, здригаючись від нестримних ридань.
Лише тоді мама отямилась і помітила мою присутність. Раптом вона обійняла мене й розвернула так, що я притиснулася обличчям до її спідниці, після чого підхопила на руки й швидко понесла до виходу з підвалу, подалі від місця, де щойно розігралася трагедія.
Поки мама прямувала до сходів, я дивилася назад, поверх її плеча. Останнє, що я бачила,— лице мого батька. Він не відводив очей від ями, і в його погляді читалося таке хиже задоволення, що навіть зараз, двадцять років по тому, я тремчу від огиди, згадуючи цей епізод.
Від самого початку батько знав, що станеться лихо, й допустив це. Ба більше, він навмисно все підлаштував. Його поза й вираз обличчя чітко промовляли: «Я довів свою правоту».