Для належної експлуатації компонентів завжди одягайте захисні рукавиці, що містяться у спеціальному контейнері 3.19.1. (запасна пара — в контейнері 3.19.2.)».
І так далі, довгий перелік інструкцій зі складання апарата, що рясніли науково-технічною термінологією. (Згодом мені зробили копію, яку я зберігаю вдома.) На останньому аркуші стояв підпис «Ф. К. Е».
Під кришкою другого ящика я знайшла ще один список інструкцій з безпечного демонтажу і розкладання апарата, правильного пакування компонентів у відповідних контейнерах.
Саме тоді я почала розуміти, ким був мій прадід. Я маю на увазі його людські якості, сутність діяльності, рівень обдарованості, масштаб досягнень. Раніше я сприймала його як абстракцію, одного з безликих предків, якогось там діда, чиї речі зберігалися в нашому будинку. Однак ця знахідка дозволила мені відчути його як особистість. Ящики з докладними інструкціями належали йому, а самі інструкції були написані ним і, що найбільш імовірно, для нього. Я довго стояла, уявляючи, як він зі своїми помічниками швидко розпаковує апарат, поспішаючи скласти його до початку першого виступу. Попри те що я майже нічого не знала про мого прадіда, мені вдалося скласти уявлення про його роботу і деякі професійні методи, до яких він вдавався.
Трохи згодом, у тому ж році, я розібрала решту його речей, і це теж допомогло мені відчути особливості його вдачі. У його колишньому кабінеті залишилося чимало паперів, охайно розкладених по відповідних теках: рахунки, журнали, кореспонденція, бланки замовлень, дорожні документи, афіші, театральні програмки. Ці теки відображали важливу частину його життя. Інші подробиці можна було уявити завдяки реквізиту й сценічним костюмам, що зберігалися в підвалі. Більшість костюмів зотліла, і мені довелося викинути їх на смітник, але обладнання було справним або підлягало ремонту. Я потребувала грошей, тож продала найкращі прилади колекціонерам. Та сама доля спіткала зібрання книжок із магії. Від покупців я дізналася, що матеріали Руперта Енджера вважаються цінними хіба що з економічної точки зору. Сучасні ілюзіоністи зацікавилися би ними виключно як свідченням епохи. Великий Дантон зазвичай виконував побутові трюки, якими важко здивувати експертів або колекціонерів. Я не продала електроапарат — він досі стоїть у пакувальній клітці.
Несподівано для самої себе я усвідомила, що спуск у підвал розвіяв мої дитячі страхи. Мабуть, це пояснюється тим, що за останні роки я подорослішала або почала виконувати функції глави сім’ї через відсутність домочадців. Хай там як, а коли я зачинила за собою старі коричневі двері, мені здалося, ніби я скинула важкий тягар, що довгий час тягла на собі.
ХІ
Утім, цього виявилося недостатньо. Ніщо не може виправдати жорстокого вбивства, свідком якого я стала. Тим паче, що вбивцею був мій батько.
Нерозкрита таємниця підточує моє життя, опосередковано впливаючи на мої вчинки, породжуючи різні комплекси, заважаючи взаємодіяти з людьми. Я відрізана від світу. Рідко заводжу нові знайомства, не шукаю залицяльників, не прагну зробити кар’єру. Відтоді, як Розалі вийшла заміж і поїхала звідси, я мешкаю тут сама й, подібно до моїх батьків, відчуваю себе жертвою.
Я хочу відмежуватися від божевілля, що його привнесла до нашої родини давня ворожнеча, проте з часом моє бажання довідатися правду стає дедалі сильнішим. Я не зможу жити нормальним життям, доки не знатиму напевно, як і чому загинув Нікі Борден.
Його смерть не дає мені спокою. Я позбудуся одержимості лише тоді, коли з’ясую, ким був цей хлопчик і що саме сталося з ним тієї ночі. Досліджуючи минуле моєї родини, я неминуче дізнавалася щось цікаве про Борденів.
Я знайшла тебе, Ендрю, бо ми з тобою — ключ до цієї таємниці. Ти — єдиний уцілілий Борден, а я — єдина представниця роду Енджерів.
Усупереч будь-якій логіці, я знаю, що Нікі Борден — це ти, Ендрю. Якимось дивом ти вижив після того жахіття.
ХІІ
Дощ перейшов у сніг, а сніг невпинно падав упродовж усього вечора, поки Ендрю Веслі та Кейт Енджер сиділи за столом, не поспішаючи закінчувати вечерю. Попервах її оповідь не справила на нього особливого враження — він спокійно дивився на порожню кавову філіжанку й вертів між пальцями ложечку, що лежала на блюдці. Потім сказав, що йому треба розім’ятися. Перетнув кімнату, наблизився до вікна й заходився розглядати сад, зціпивши пальці в замок на потилиці й похитуючи головою. За вікном панував цілковитий морок. Кейт знала, що йому геть нічого не видно. Головна дорога пролягала нижче, ще й з іншого боку будинку; із цього боку простиралася галявина, трохи далі бовваніли ліс і пагорб, а ще далі височіла скеляста круча Кербар-Едж. Якийсь час Ендрю не змінював позу. Кейт не бачила його обличчя, а лише відчувала, що він заплющив очі або втупився невидющим поглядом у темряву.