Нарешті він сказав:
— Я розповім вам усе, що знаю. Я втратив контакт зі своїм братом приблизно в тому віці, про який ви говорите. Не виключено, що це пояснюється описаними вами подіями. Однак його народження не було зареєстроване, тож я не можу довести його існування. Просто знаю, що він десь є. Ви, мабуть, чули, що близнюків поєднує особливий зв’язок? Ось чому я певен у своїй правоті. А ще я знаю, що він якось пов’язаний з цим будинком. Щойно я увійшов сюди, відчув його присутність. Неможливо пояснити, звідки взялося це відчуття.
— Я теж переглянула архіви,— зазначила Кейт.— Ви єдина дитина. Жодної згадки про брата чи сестру.
— Може, хтось сфальшував документ?
— Я розглядала такий варіант. Якщо хлопчика вбили, чи не підштовхнуло це когось підробити записи?
— Хтозна. Єдине, що я можу стверджувати напевно: у мене не лишилося жодних спогадів. Суцільна порожнеча. Я навіть не пам’ятаю свого батька. Мені нічого не відомо, крім його імені — Клайв Борден. Очевидно, що померла дитина не має до мене стосунку. Смішно припустити, що це я. Сталося непорозуміння.
— Але ж він був вашим батьком… Нікі — його єдиний син.
Ендрю відійшов від вікна й повернувся до стільця.
— Версій обмаль,— мовив він.— Приміром, тим хлопчиком був я. Мене вбили, а я воскрес. Цілковита нісенітниця. Інший варіант: син Бордена був моїм братом-близнюком, а його вбивця — ймовірно, ваш батько — згодом підробив офіційні записи. Відверто кажучи, мені не віриться. Гадаю, ви помилилися. Хлопчик не помер: може, це я, а може, ні. Або… йдеться про ваші фантазії.
— Ні. Не фантазії. Я бачила все на власні очі. Навіть моя мати визнала це.— Вона взяла свій примірник книжки Бордена й розгорнула на сторінці, завчасно закладеній клаптиком паперу.— Є ще одне пояснення, хоча воно здається не менш абсурдним. Якщо тієї ночі вас не вбили, там був виконаний якийсь трюк. Вони скористалися сценічною апаратурою ілюзіоністів. Я бачила той прилад.
Вона простягла йому книжку, проте Ендрю відмовився.
— Якась маячня,— заявив він.
— Але ж я бачила.
— Ви щось наплутали. Або це трапилося з кимось іншим.— Він знову покосився на вікна із запненими шторами, після чого втомлено поглянув на годинник.— Не заперечуєте, якщо я зроблю кілька дзвінків? Треба попередити батьків, що я запізнююсь. І мені б хотілося зателефонувати до лондонського помешкання.
— Мені здається, що вам варто залишитися на ніч.
Він злегка усміхнувся, і Кейт збагнула, що невдало висловилася. Вона вважала привабливим його необразливий, грубуватий стиль, хоча не підлягало сумніву, що він належав до чоловіків, схиблених на сексі.
— Я мала на увазі, місіс Мейкін приготує для вас гостьову кімнату.
— Якщо це знадобиться.
Напруга виникла незадовго до вечері. Вона, певно, налила йому забагато віскі або надто часто згадувала непримиренні суперечності між їхніми родинами. Може, вплинуло і те і те. Попервах їй подобалося, що Ендрю відверто й безцеремонно витріщався на неї, але півтори години тому, щойно вони сіли вечеряти, він прозоро натякнув, що було б непогано досягти зближення між двома сім’ями. Точніше, між представниками останнього покоління. Його залицяння почасти лестили їй, але жінка усвідомлювала, що їхні бажання не збігаються, тож делікатно дала йому відкоша.
— Чи зможете ви керувати машиною в снігопад, після всього випитого?
— Так.
Утім, Ендрю не рушив із місця. Тоді вона перевернула розгорнену книжку Бордена й поклала її на стіл.
— Чого ви хочете від мене, Кейт? — поцікавився він.
— Я вже не знаю. Мабуть, я й раніше цього не знала. Гадаю, подібна ситуація склалася, коли Клайв Борден навідався до мого батька. Обидва відчували, що мають помиритися, і навіть спробували зробити крок назустріч один одному, але давні чвари переважили.
— Мене цікавить одна річ. Мій брат перебуває тут. У цьому будинку. Відтоді, як ви показали мені архів вашого прадіда, його голос лунає в моїй голові. Він просить мене залишитися і знайти його. Наш зв’язок ніколи не був настільки сильним. Хоч би що ви казали, хоч би що було записано в свідоцтві про народження, я підозрюю, що саме мій брат потрапив сюди 1970 року та якимось чином затримався донині.