її додатково розширили, аби перетворити на склеп. Там панує цілковита темрява, каміння та численні вибоїни заважають просуватися вперед, повітря просякнуте смородом, подекуди снують щури, зі стін стирчать гострі виступи й зубці, на які неминуче натикаєшся і боляче забиваєшся головою. Кожен із нас узяв із собою ліхтар, проте, коли ми зійшли вниз і нас огорнув морок, від ліхтарів не було жодної користі. Гробарі трималися з професійною холоднокровністю, хоча їм було надзвичайно важко нести труну, але для нас із братом цей короткий шлях перетворився на суцільну муку. Знайшовши придатний виступ, ми помістили на нього труну. Розпорядник прочитав відповідні рядки зі Святого Письма, і всі квапливо рушили геть. Нас не було кілька хвилин. Нагорі нічого не змінилося — світило яскраве ранкове сонце, на Східному лузі розквітали нарциси, а на деревах набубнявіли бруньки. Однак я досі бачив перед очима зловісне підземелля, чиї тіні затьмарили світло того дня. Я здригнувся, коли масивні дерев’яні двері затріснулися за моєю спиною, і ще довго не міг позбутися спогадів про старі розбиті труни, задушливий запах, пил і загальну безнадійну атмосферу.
Ввечері
Близько години тому завершилася церемонія — це слово найточніше передає те, що я маю на увазі,— церемонія, довкола якої розгорталися всі події. Сьогодні відбулося оголошення заповіту мого батька; похорон був лише прелюдією.
Ми зібралися в холі, під парадними сходами. Сер Джеффрі Фьюзел-Гант, повірений мого батька, попросив нас мовчати, після чого рішуче й впевнено відкрив щільний коричневий конверт, де зберігався жахливий документ, і дістав кілька згорнених пергаментних аркушів. Я обвів поглядом присутніх. На похорон приїхали батькові брати та сестри зі своїми дружинами й чоловіками, а деякі з них були ще й з дітьми. Трохи далі скупчилися робітники, що підтримували маєток у порядку, наглядали за мисливськими угіддями й вересовими пустощами, охороняли ферми й ставки. Другу групу утворювали фермери-орендатори, що з надією дивилися на повіреного. Позаду стояла челядь, а ми з мамою опинилися в самісінькому центрі, через стіл від сера Джеффрі. Попереду всіх, схрестивши руки на грудях, завмер головний герой дня — Генрі.
Обійшлося без несподіванок. Незалежно від волі батька Генрі був спадкоємцем першої черги й мав успадкувати титул. Проте були інші важливі привілеї — пакети акцій, нерухомість, певна кількість готівки, коштовності й, що найважливіше, права на проживання й оренду.
Мамі надається вибір — вона може пожиттєво проживати у головному крилі будинку або у флігелі біля воріт. Мені дозволено залишатися у кімнатах, де я наразі мешкаю, до закінчення навчання або досягнення повноліття. Потім мою долю вирішуватиме Генрі. Особиста прислуга залишиться з нами; решта або залишаться, або будуть звільнені згідно з рішенням Генрі.
Ситуація незабаром проясниться.
Деякі щасливчики отримали певні суми готівкою, але майже все майно перейшло до Генрі. Я поцілував маму й потиснув руку деяким робітникам і фермерам.
Завтра я обміркую, яким хочу бачити своє майбутнє, і прийму рішення, перш ніж це зробить Генрі.
3 квітня 1873
Що мені робити? Я маю провести тут більше тижня, перш ніж повернусь до школи. Залишився останній семестр.
3 квітня 1874
Показово, що я повертаюсь до цього щоденника рівно за рік відтоді, як зробив останній запис. Я досі мешкаю в Колдлоу-Хаус — за законом Генрі залишається моїм опікуном, доки я не досягну повноліття, але здебільшого мене утримує тут бажання мами.
Мені прислуговує Ґрирсон. Генрі оселився в Лондоні. Подейкують, що він щодня засідає в Палаті лордів. Мама при доброму здоров’ї. Я навідуюсь до її флігеля щоранку (о цій порі вона почувається найкраще), і ми марнуємо час на безглузді обговорення того, що я робитиму, коли мені виповниться двадцять один.
Після смерті батька я тимчасово припинив заняття магією, проте дев’ять місяців тому повернувся до них — регулярно тренуюсь і за першої-ліпшої нагоди дивлюсь виступи фокусників. Задля цієї мети я виїжджаю до Шеффілду й Манчестеру. Попри те що рівень майстерності артистів відрізняється, я насамперед цікавлюся розмаїттям прийомів. Мені відомо, як виконуються більшість трюків, але в кожному номері я знаходжу якусь «родзинку», що дивує і надихає мене. Потім я починаю шукати розгадку. Ми з Ґрирсоном уторували шлях до складів і крамниць, де продають інвентар для демонстрації фокусів. Поступово я роздобуваю те, що мені потрібно.