Річ у тім, що професіонали докладають великих зусиль, аби завадити новачкам пробитися нагору. Маю надію, що одного дня я приєднаюсь до цієї еліти й сам витіснятиму молодих, але наразі мене дратує, що досвідчені фокусники настільки ревно зберігають свої таємниці. Сьогодні я написав листа до щомісячного журналу «Вісник ілюзіоністів», доступного лише передплатникам. Виклав свої думки щодо загальної безглуздої одержимості секретністю.
3 лютого 1877
По буднях, з дев’ятої ранку до опівдня, я долаю звичний маршрут, обходячи чотири найвідоміші театральні агенції, що спеціалізуються на ілюзійному й оригінальному жанрах. Перед дверима я набираюсь сміливості, готуючись до неминучої відмови, а потім, удаючи рішучість, заходжу до приймальні й запитую в адміністратора, чи не надходили якісь пропозиції роботи.
Донині відповідь була негативною. Адміністратори бувають у різному гуморі, але зазвичай вони поводяться люб’язно, хоча категорично вимовляють «ні».
Я розумію, що їм дуже сильно набридло бачити таких прохачів. Щодня їх штурмує величезний натовп безробітних артистів. Під час своїх обходів я зустрічаю тих самих людей і, само собою, потоваришував із деякими з них. На відміну від багатьох колег, я фінансово забезпечений (принаймні поки що), а відтак, коли ми обідаємо в тавернах Холборну чи Сохо, я можу пригостити їх випивкою. Саме тому я завоював їхню прихильність, проте не тішуся ілюзіями, що ця симпатія виникла з якихось інших причин. Мені приємно спілкуватися з ними ще й тому, що я потайки сподіваюсь: один із моїх приятелів виведе мене на впливового покровителя, який допоможе мені знайти роботу або запропонує щось цікаве.
Таке життя має певні переваги: вдень і ввечері я маю достатньо часу, аби продовжувати тренуватися.
Вистачає часу і на написання листів. Я веду полеміку з питань магії і регулярно надсилаю статті до кожного номера всіх спеціалізованих журналів. Намагаюсь порушувати гострі, суперечливі, провокаційні теми. З одного боку, мене надихає щира віра в те, що світ магії необхідно очистити від усієї дешевої мішури, а з іншого — я відчуваю, що не стану відомим, якщо повсякчас не нагадуватиму про себе різними способами.
Часом я підписуюсь своїм справжнім прізвищем, а іноді використовую псевдонім, обраний мною для сценічної кар’єри: Дантон. Цей прийом дає мені більшу свободу вираження.
Мій дебют щойно відбувся, тож журнали рідко розміщують мої листи. Сподіваюсь, що невдовзі їх публікуватимуть частіше, і тоді моє ім’я буде на слуху у багатьох читачів.
16 квітня 1877
Мене офіційно прирекли на фінансову смерть! Генрі — за посередництвом своїх повірених — повідомив, що виплата щомісячного утримання, як і очікувалося, припиниться в день мого повноліття. За мною зберігається право проживати в Колдлоу-Хаус, але виключно в тих кімнатах, що були відведені для мене раніше.
У певному сенсі я радію, що він таки озвучив своє рішення. Невизначеність уже не мучить мене. Термін установлено. Я повинен щось змінити до вересня наступного року. Один рік і п’ять місяців, аби розірвати хибне коло: безробіття заважає мені прославитися, а нікому не відоме ім’я означає відсутність публіки й відсутність роботи.
Я вперто оббиваю пороги театральних агенцій і відтепер робитиму це з подвійним ентузіазмом.
13 червня 1877
Літо в розпалі, і лише тепер до мене прийшла запізніла весна. Нарешті мені запропонували роботу!
Нічого особливого: треба розважити картковими фокусами учасників ділової конференції в одному з лондонських готелів за скромну винагороду — половину гінеї. Попри все, це знаменний день!
Десять шилінгів і шість пенсів! Вистачить платити за помешкання понад тиждень. Справжній скарб!
19 червня 1877
Нещодавно я прочитав книжку індійського мага на ім’я Гупта Ґілель. Він дає поради ілюзіоністу, якого спіткала невдача під час виступу. Ґілель пропонує кілька рецептів, що здебільшого передбачають відвернення уваги глядачів. Крім того, він закликає ставитися до поразки з фаталізмом. Фокуснику доведеться пройти непростий творчий шлях. Необхідно бути готовим до численних розчарувань і провалів, стоїчно сприймати їх.
Отже, я стоїчно описую початок кар’єри Дантона. Перший фокус (просте перетасування карт) пішов шкереберть. Мене охопила паніка, і я не зміг продовжити виступ.