Сьогодні ми навідаємося до «Герба моряка» в Айлінгтоні, що доволі далеко від Кілбурну. Зробимо другу спробу. Ми дещо змінили наш номер, врахувавши особливості суботнього виступу.
4 лютого 1878
Лише 15 шилінгів 9 пенсів на двох, але скромна винагорода компенсується здобутим досвідом.
28 лютого 1878
Підбиваючи підсумки місяця, зазначу, що ми з Джулією загалом заробили 11 фунтів 18 шилінгів і 3 пенси завдяки нашому мнемонічному номеру. Страшенно втомилися, але успіх нас надихає. Часто помилялися, але вважаємо, що цей досвід допоможе нам у майбутньому. І найприємніше: до нас долетіли чутки про конкурентів — парочку, що виступає у шинках Південного Лондону. Точна ознака успіху!
Ба більше, третього числа наступного місяця ми з Джулією офіційно виступаємо в мюзик-холі Ґаскера в Пондерс-Енд. На афіші ім’я Дантона значиться сьомим, після вокального тріо. Ми тимчасово припинили покази мнемонічного номера, аби краще підготуватися до нашого виходу. Щоправда, ця визначна подія видається не настільки хвилюючою порівняно з божевільними «гастролями» в лондонських тавернах, але йдеться про справжню роботу в справжньому театрі — те, чого я прагнув усі ці роки.
4 березня 1878
Отримано 3 фунти 3 шилінги й 0 пенсів від містера Хаскера. Він сказав, що хотів би знову запросити нас у квітні. Особливо популярним виявився мій фокус із різнобарвними стрічками.
12 липня 1878
Зміни в репертуарі. Моя дружина (я доволі давно нічого не записував, але 11 травня ми з Джулією побралися і нині щасливо проживаємо в моїх апартаментах в Ідмістон-Віллас) вважає, що треба йти далі. Я згоден. Хоча наш мнемонічний номер справляє неабияке враження на тих, хто бачить його вперше, нам набридла одноманітність, складність виконання і непередбачувана поведінка публіки. Більшу частину виступу я сиджу із зав’язаними очима, а Джулія змушена ходити в натовпі, де вистачає п’яних мужлаїв. Якось мені обчистили кишені прямо на сцені.
Попри стабільний прибуток, ми обоє відчуваємо, що настав час щось змінити. Поки що я не можу забезпечувати себе самостійно, а за два місяці мені припинять виплачувати утримання.
Останнім часом мені таланить з ангажементами — від сьогодні і до Різдва я маю цілих шість. Поки фінансове становище дозволяє, я вирішив вкласти кошти у майбутнє великомасштабне шоу. Моя студія (придбана минулого місяця) вщент забита необхідним обладнанням, що дасть змогу швидко підготувати нову оригінальну програму.
Основна проблема полягає в тому, що ангажементи приносять хороший дохід, але не забезпечують працевлаштування. Кожен заводить у глухий кут. Я виконую свій номер, кланяюсь глядачам, отримую винагороду, але немає жодних гарантій, що мене покличуть знову. Згадки в пресі є скупими й стриманими. Приміром, після мого виступу в клепемському мюзик-холі «Емпайр», який я вважаю одним із найкращих, газета «Івнінг Стар» повідомила: «Слідом за субреткою виступив фокусник Дартфорд». Отак мене «похвалили». Крізь ці терни я мушу пробиватися до зірок — професійного визнання.
Ідея щодо зміни програми осінила мене (точніше, осінила Джулію), коли я проглядав якусь щоденну газету і натрапив на статтю, де йшлося про нещодавні докази того, що життя — чи певна форма життя — триває після смерті. Деякі медіуми здатні встановлювати контакт із померлими людьми й передавати невтішним родичам повідомлення з потойбічного світу. Один уривок я зачитав Джулії вголос. Якусь мить вона пильно дивилася на мене, і я бачив, що її мозок напружено працює.
— Невже ти в це віриш? — нарешті спитала вона.
— Я не виключаю такої можливості,— мовив я.— Останнім часом збільшилася кількість тих, хто спілкувався з небіжчиками. І це підтверджено. Факти не можна відкидати.
— Руперте, ти жартуєш! — скрикнула Джулія.
— Спіритичні сеанси досліджувалися найвидатнішими вченими,— вперто стояв на своєму я.
— Я добре тебе розчула? І це кажеш ти, професійний брехун!
Я почав здогадуватися, до чого вона хилить, проте не міг забути свідчення авторитетних людей — як от сер Енґус Джонс, чиї слова на підтримку спіритизму я щойно прочитав.
— Ти завжди стверджував,— провадила далі моя люба Джулія,— що найпростіше дурити освічених глядачів. Розум заважає їм розгледіти простоту фокусів.
Нарешті я все зрозумів.
— Ти хочеш сказати, що ці сеанси… звичайні ілюзії?
— Авжеж! А ти як думав? — тріумфально оголосила Джулія.— Це новий трюк, любчику. І ми повинні освоїти його.