Нарешті ми були самі і ніщо не заважало мені поділитися з нею моїми підозрами.
— То був Альфред Борден,— мовив я.— Я лише знаю, що він — фокусник, який майже нічого не досяг у професії. Щойно він з’явився, я намагався пригадати, звідки мені знайоме його обличчя. Гадаю, бачив його на естраді. Маловідомий ілюзіоніст. Можливо, тоді він заміняв когось.
Я радше розмірковував уголос, ніж розмовляв із Джулією, прагнучи розкрити причини, що спонукали противника до такого вчинку. Єдине пояснення, що спало мені на думку,— професійна заздрість. Хіба міг бути якийсь інший мотив? Ми не мали нічого спільного, і, якщо пам’ять мені не зраджує, наші шляхи ніколи не перетиналися. Однак він поводився як людина, одержима помстою.
Огорнена нічним туманом, Джулія притулилася до мене. Я повсякчас розпитував її, як вона почувається, переконуючи себе, що падіння їй не зашкодило, а вона повторювала, що хоче якнайшвидше дістатися дому.
Невдовзі ми приїхали до Ідмістон-Віллас, і я змусив її негайно лягти в ліжко. Вона мала втомлений, схвильований вигляд, проте наполягала, що не потребує нічого, крім відпочинку. Я посидів поряд із нею, доки вона не заснула, після чого квапливо проковтнув тарілку супу і трохи прогулявся вулицями, аби відволіктися. Повернувшись, записав у щоденник усе, що трапилося.
Двічі зазирав до кімнати Джулії, але вона мирно спить.
24 листопада 1878
Найгірший день мого життя.
27 листопада 1878
Джулію виписали з лікарні. Вона спить, а я знову розгорнув щоденник, шукаючи бодай якоїсь розради й тимчасового заспокоєння.
Коротко кажучи, Джулія прокинулася на світанку 24-го листопада. У неї почалася рясна кровотеча. Вона кричала й корчилася від болю, що часом накочувався хвилями, а часом відступав.
Я миттєво одягнувся, розбудив сусідів і попросив місіс Дженсон встати з ліжка й посидіти з Джулією. Вона беззастережно погодилася, і я кинувся шукати допомогу. Мені пофортунило, якщо так можна висловитися про події тієї ночі. Назустріч їхав екіпаж. Візник вочевидь повертався додому, але я вмовив його вирушити зі мною. Годину по тому ми привезли Джулію до лікарні Святої Марії в Паддінгтоні, і хірурги зробили все, що від них залежало.
Ми втратили дитину. І я мало не втратив Джулію.
Решту дня вона пролежала в загальній палаті. Її залишили там на дві доби, і лише сьогодні вранці мені дозволили забрати дружину додому.
У моє життя несподівано увірвалося ім’я, яке я ніколи не забуду. Альфред Борден.
3 грудня 1878
Джулія досі слабка, але має надію, що наступного тижня вона допомагатиме мені під час сеансів. Я поки що не сказав їй, що твердо вирішив ніколи більше не наражати її на ризик. Знову дав оголошення про вакансію асистентки. Сьогодні ввечері я маю виступати на сцені. Треба пошукати в репертуарі номер, який можна виконувати самостійно.
11 грудня 1878
Сьогодні натрапив на ім’я Бордена. Воно вказане в афіші брентфордського вар’єте. Я зв’язався з Ґескетом Анвіном, який нещодавно став моїм імпресаріо, і з величезним задоволенням дізнався, що Борден заміняє ілюзіоніста, який раптово захворів. Ба більше, його виступ перенесли з другого номера програми на перший вихід після антракту. Для фокусника це найгірше приниження. Показав афішу Джулії.
31 грудня 1878
Загальний прибуток від магії: 326 фунтів 19 шилінгів 3 пенси. Звідси слід відрахувати накладні витрати, включно з платнею Еплбі та Наджента, покупкою коня, орендою стайні, придбанням костюмів і багатьох предметів реквізиту.
12 січня 1879
Сьогодні відбувся мій перший сеанс у новому році, і вперше мені асистувала Летиція Свінтон. Летиція раніше була танцівницею кордебалету у вар’єте «Олександрія»; їй багато чого доведеться навчитися, але я маю надію, що з неї вийде хороша асистентка. Після сеансу я звелів Надженту якнайшвидше відвезти мене до Ідмістон-Віллас. Решту вечора провів із Джулією, розповідаючи їй, як минув мій день.
Вдома на мене чекав лист від містера Л. Він повідомив, що добре все обміркував і вирішив відмовитися від повторного сеансу, однак, зважаючи на те, що халепа сталася не з моєї вини, вважає за потрібне виплатити мені весь гонорар. Гроші додавалися.
13 січня 1879
Сьогодні Джулія замкнулася в спальні. Я довго стукав у двері й благав впустити мене, але вона дозволила увійти лише служниці, яка принесла їй чаю з грінками. Сьогодні я мав вихідний і планував провести цей день у студії, проте, з огляду на дивну поведінку моєї дружини, залишився вдома. Вона вийшла після восьмої вечора й навіть не пояснила, чим займалася весь цей час і чому так поводилася. Я геть збентежений. Джулія запевняє, що у неї нічого не болить, але навідріз відмовляється обговорювати те, що трапилося.