Незнайомка сухо привіталася зі мною, але, щойно жінка вийшла з кімнати, її манери змінилися. Вона відрекомендувала себе як Кейт Енджер і сказала, щоб я не зважав на її титул, оскільки вона рідко згадує про нього. Попросила мене підтвердити, що я — Ендрю Веслі. Я підтвердив.
— Ви, певно, відвідали головну будівлю?
— Церкву радості? Мене не пустили далі дверей.
— Боюсь, це моя провина. Я попередила їх про ваш можливий візит. Місіс Голловей була не в захваті.
— Гадаю, це ви написали листа до редакції?
— Мені хотілося зустрітися з вами.
— Я зрозумів. Звідки вам відомо про мене?
— Згодом дізнаєтесь. Я ще не обідала. А ви?
Ми спустилися на перший поверх, де економка (леді Кетрін називала її місіс Мейкін) готувала скромний ланч: шматочки холодного м’яса, сир і салат. Коли ми сіли за стіл, я спитав Кейт Енджер, навіщо вона змусила мене подолати такий довгий шлях, скориставшись вигаданим приводом.
— Ви помиляєтесь. Йдеться про вагомий привід,— заперечила вона.
— Сьогодні ввечері я маю написати репортаж.
— Складне завдання. Чи їсте ви м’ясо, містере Веслі?
Вона передала мені тарілку. Під час трапези ми підтримували люб’язну бесіду — Кейт розпитувала мене про газету, кар’єру, де я живу і таке інше. Я ніяк не міг забути про її титул, що призводило до певної напруги між нами, але що довше ми спілкувалися, то більш невимушено я почувався. Вона поводилася насторожено, майже знервовано, й часто відверталася і дивилася вбік, поки я відповідав на запитання. Я помітив, що у неї тремтіли руки, коли вона брала щось зі столу. Нарешті настала її черга розповідати. Виявилося, що цей будинок належав їй родині понад триста років. Вони володіли майже всією долиною, а деякі землі віддавали в оренду фермерам. Її батько був графом, але оселився за кордоном. Мати померла, а єдина близька родичка — старша сестра — мешкала в Бристолі з чоловіком та дітьми.
До Другої світової війни ці люди утримували челядь і мали всі права на маєток. Потім міністерство оборони реквізувало більшість кімнат, розмістивши там регіональний штаб транспортного управління Королівських військово-повітряних сил. Тоді її сім’я перебралася до східного флігеля, якому завжди надавала перевагу. Після війни Королівські ВПС поїхали звідси, і будинок був переданий Раді графства Дербішир. Що ж до нинішніх орендарів (як назвала їх Кейт), вони осіли тут у 1980 році. Спершу її батьки були стурбовані перспективою сусідства з релігійною сектою, та оскільки потребували грошей, зрештою все владналося. Заняття в церкві проходили тихо, а сектанти виявилися ввічливими й приємними людьми, які часто подорожували (їх кудись возили автобусами). Саме тому останнім часом ані Кейт, ані мешканці селища не очікували від них нічого поганого.
Ланч добіг кінця, і місіс Мейкін подала нам каву.
— Отже, історія про білокацію священника, заради якої я приїхав, була вигадкою? — спитав я.
— І так, і ні. Служителі цього культу не приховують, що в основі вчення лежать слова духовного лідера. Вважається, що отець Франклін — стигматик, який має здатність до білокації, але цей факт жодного разу не підтвердили сторонні спостерігачі — принаймні, за контрольованих умов.
— Це правда чи ні?
— Не знаю. Останнім свідком була жінка, місцевий лікар, яка бозна-чому дала інтерв’ю дешевій газеті, і журналісти роздмухали сенсацію. Я дізналася про це нещодавно, коли навідалася до селища. Не розумію, як можна вірити в таке, адже лідер секти сидить у якійсь американській в’язниці, чи не так?
— Якщо такий епізод мав місце, це додає інтриги всій історії.
— Скидається на шахрайство. Приміром, звідки лікар Елліс довідалася, який вигляд має священник? Ми маємо лише опис однієї з сектанток.
— У вашому листі сказано, що це чистісінька правда.
— Повторюю, я хотіла зустрітися з вами. Схильний до білокації чоловік — чудовий привід.
Вона засміялася так, як сміються люди, коли очікують, що співрозмовник оцінить вдалий жарт. Я гадки не мав, до чого вона хилить.
— Невже ви не могли зателефонувати до редакції? — спитав я.— Або написати мені особисто?
— Так, могла… Просто я не була певна, що ви саме той чоловік, який мені потрібен. Спочатку хотіла познайомитися.
— Не розумію, чому ви вирішили, що я маю зацікавитися релігійним фанатиком, здатним до білокації.