30 листопада 1892
Учора я почув вкрай цікаву думку про Бордена й на додачу дізнався цінну інформацію.
Слід зазначити, що впродовж цього тижня я не мав нагоди розгорнути щоденник, оскільки виступав першим номером у лондонському мюзик-холі «Іподром». Це неабияка честь, про що свідчили не тільки суцільні аншлаги (за винятком одного денного показу), а й реакція публіки. Ще один важливий наслідок — певна увага з боку представників преси. Учора я дав інтерв’ю репортеру з «Івнінг Стар» на ім’я Артур Кеніґ. Цей молодик виявився як журналістом, так і хорошим інформатором.
Під час нашої бесіди — точніше, обміну запитаннями та відповідями — він запропонував мені поділитися думками щодо сучасних ілюзіоністів. Я добросовісно перелічив досягнення своїх найвидатніших колег.
— Ви не згадали Професора,— зауважив мій співрозмовник після того, як я висловився.— Хіба у вас не склалося уявлення про містера Бордена?
— На жаль, я не бачив його виступів,— ухильно відповів я.— Принаймні останнім часом.
— Обов’язково подивіться! — захоплено скрикнув містер Кеніґ.— У нього найкраща програма в Лондоні!
— Невже?
— Я ходив кілька разів,— провадив далі репортер.— Борден демонструє один номер… він виконує його не дуже часто — каже, що це надзвичайно виснажливо. Його дивовижний номер…
— Щось чув,— мовив я з удаваною зневагою.— Якісь два ящики.
— Саме так, містере Дантон! Він зникає і з’являється за частку секунди! Ніхто не знає, як він це робить!
— Ніхто, крім колег-ілюзіоністів,— виправив я його.— Він вдається до стандартних магічних прийомів.
— Отже, ви знаєте, як це виконується?
— Авжеж,— відказав я.— Але не сподівайтесь, що я розкрию вам конкретний метод…
Зізнаюсь: мене охопили сумніви. Останні два тижні я докладно аналізував теорію Каттера про двох близнюків і переконав себе, що він має рацію. Тепер я здобув шанс оприлюднити таємницю Бордена. Переді мною сидів сповнений ентузіазму слухач, журналіст однієї з найбільших міських газет, чию увагу вже привернула сценічна магія. Мною оволоділа жага помсти, яку я зазвичай намагався притлумити; бозна-скільки разів я казав собі, що ніколи не піддамся цій слабкості. Само собою, Кеніґ нічого не знав про мою ворожнечу з Борденом.
Хай там як, а жоден фокусник не має права видавати секрети іншого фокусника.
— Існує чимало способів ввести публіку в оману,— зрештою сказав я.— Трюк — це завжди видимість. Багаторічна практика й тренування…
Молодий репортер мало не вистрибнув із крісла.
— Сер, невже ви вважаєте, що йому допомагає двійник — рідний брат-близнюк? Усі лондонські фокусники вчепилися в одну версію! Коли я вперше побачив його номер, я висунув те саме припущення.
— Так, саме цей прийом він використовує.— Я відчув полегшення, зрозумівши, що мені не доведеться порушити принципи професійної етики. Втім, я зробив вигляд, ніби це банальне пояснення видається мені природним.— Маніпуляції з близнюками — поширений виверт ілюзіоністів.
— Тоді ви помиляєтесь, як і всі ваші колеги! — скрикнув молодик.— Професор не користується послугами двійника. Ось що вражає найбільше!
— Він має брата-близнюка,— сказав я.— Інші варіанти виключені.
— За всієї поваги до вас, я знаю, що це неправда. Борден не має ані брата-близнюка, ані двійника, здатного прикинутися ним. Я особисто навів справки і з’ясував правду. Він працює сам, якщо не рахувати асистентку, яка виходить з ним на сцену, і техніка, який виготовляє для нього апаратуру. У цьому він нічим не відрізняється від інших представників вашої професії. Ви теж…
— Звісно, я теж працюю з конструктором,— із готовністю підтвердив я.— Розкажіть мені більше подробиць. Ваша інформація дуже зацікавила мене. Чи певні ви, що отримали її з надійних джерел?
— Так.
— Можете це довести?
— Наскільки вам відомо, сер,— відповів містер Кеніґ,— не можна довести те, чого не існує. Скажу одне: нещодавно я провів журналістське розслідування і не знайшов жодного аргументу на користь вашої думки.
Вимовивши ці слова, він дістав тоненький стосик паперів. То були відомості про містера Бордена, що неабияк заінтригували мене. Я попросив репортера віддати їх мені.
Наша суперечка переросла в протистояння двох професіоналів. Кеніґ торочив, що журналістам заборонено розголошувати результати своїх розслідувань третім особам.
Я зауважив, що навіть якщо він довідається всю правду про Бордена, йому не вдасться опублікувати її за життя цього чоловіка.