Переглянувши випуски газети «Вісник Гастінгзу і Бексгілу», я натрапив на згадку про старшого брата Фредеріка — Джуліуса (у статті говорилося, що він здобув якусь шкільну нагороду). Як з’ясувалося, у п’ятнадцятирічному віці Джуліус мав довге біляве волосся. Хоча Фредерік Борден — брюнет, не варто виключати, що Джуліус пофарбував волосся, аби стати його сценічним двійником. Утім, моє припущення не підтвердилося — трохи згодом я дізнався, що Джуліус помер від сухот 1840 року, коли Фредеріку виповнилося чотирнадцять.
Крім того, залишався молодший брат — Альберт Джозеф Борден, сьома дитина в родині, народжена 18 травня 1858 року. (Альберт + Фредерік = Альфред? Чи не звідси походить перше сценічне ім’я Фредеріка?)
Існування близького за віком брата змусило мене повернутися до версії про двійників. Я уважно вивчив медичну карту Альберта, але не знайшов там нічого цікавого. Однак винахідливий містер Кеніґ порадив мені звернутися до Чарлза Сімпкінса — майстра портретної фотографії і власника фотоательє на Гастінгз-Хай-стрит.
Містер Сімпкінс приязно зустрів мене й охоче показав добірку своїх дагеротипів. Як і казав містер Кеніґ, серед них виявився студійний портрет Фредеріка Бордена та його молодшого брата. Світлина зроблена у 1874-му, коли Фредеріку було вісімнадцять років, а його брату — шістнадцять.
Жодної подібності між ними не спостерігається. Фредерік високий на зріст; має тонкі риси, які зазвичай називають «шляхетними»; вирізняється гордовитою поставою (я часто звертав увагу на цю особливість). Натомість Альберт значно скромніший на вигляд: здивований вираз обличчя, пухкі щоки, кучеряве волосся світлішого відтінку, ніж у брата. Мені здалося, що він на чотири-п’ять дюймів нижчий від Фредеріка.
Цей портрет переконав мене у правоті Кеніґа. Фредерік Борден не має близького родича, який міг би видати себе за його двійника.
Існує ймовірність, що Борден нишпорив лондонськими вулицями, доки не знайшов схожого на нього чоловіка, якого перетворив на двійника за допомогою гриму. Хоч би що там казав Каттер, я бачив номер Бордена на власні очі. Більшість двійників ілюзіоністів постають перед публікою на лічені секунди; крім того, використовуються однакові костюми, що вводять глядачів в оману, змушуючи їх прийняти копію за оригінал.
Після переміщення Борден дозволяє розгледіти себе, причому розгледіти уважно. Він виходить на авансцену, розкланюється, усміхається, бере асистентку за руку, знову кланяється, снує туди-сюди. Немає жодних сумнівів: чоловік, який з’являється з другого ящика,— той самий, що сховався в першому ящику.
Я досі не знаю, як Борден виконує свій клятий номер, але принаймні я розвідав, що він працює сам.
Отже, я готуюсь до тривалих гастролей Новим Світом зі змішаними почуттями — розчарування й умиротворення.
На мене чекає поїздка до місця, що незабаром стане центром світу магії; упродовж двох місяців я зустрічатимусь і, можливо, співпрацюватиму з найвидатнішими ілюзіоністами Сполучених Штатів Америки. Напевно, хтось із них зможе підказати мені відповідь. Я вирушаю до Америки, щоб зміцнити свою репутацію і, само собою, сколотити неабиякий капітал, але тепер у мене з’явилася додаткова мета.
Клянусь: я розкрию секрет Бордена, коли приїду зі Штатів. Клянусь, що за місяць після мого повернення додому я почну демонструвати вдосконалену версію його трюку на сценах лондонських театрів.
21 січня 1893
На борту пароплава «Сатурнія»
Позаду залишилися добове плавання в Саутгемптоні, шторм у Ла-Манші, нетривка стоянка в Шербурі. Зараз ми впевнено тримаємо курс на Америку. «Сатурнія» — чудове судно: працює на вугіллі, три палуби, гарні умови для розміщення і дозвілля представників європейського й американського вищого світу. Моя каюта розташована на другій палубі; я подорожую з попутником — архітектором із Чичестеру. Я вперто мовчу про свою професію попри його ввічливі, обережні розпитування. Я вже сумую за домівкою — мені важко дається розлука з моєю родиною.
Варто тільки заплющити очі, і пам’ять відтворює наше прощання на причалі — я бачу, як вони стоять під дощем і махають мені рукою,— знову і знову. У такі миті я мрію, аби сценічна магія наділила мене здатністю до справжнього чаклунства: один порух чарівної палички, коротке заклинання… і мої рідні тут, поряд зі мною!