Наступного тижня я вирушаю до Рідингу, де маю короткий ангажемент у театрі «Роял-Каунті»; моєю новою асистенткою буде молода дівчина, з якою я тренувався впродовж двох тижнів. Її звуть Гертруда, вона наділена гарним гнучким тілом і нагадує китайську порцелянову ляльку як личком, так і мізками. Гертруда є нареченою мого нового помічника — теслі й техніка Адама Вілсона. Я добре плачу обом і цілком задоволений їхньою роботою.
Варто зазначити, що Адам дуже схожий на мене зовні, і хоча я поки що не порушував цю тему, схиляюсь до думки замінити ним Рута.
12 лютого 1896
Сьогодні я зрозумів значення вислову «Кров крижаніє в жилах».
У першій половині програми я виконував традиційні карткові фокуси. Зазвичай я прошу добровольця з публіки обрати якусь карту і розбірливо написати на ній своє ім’я. Потім я забираю у нього карту, розриваю її на шматочки й розкидаю ці клаптики по сцені. Наступної миті я демонструю глядачам металеву клітку з живою канаркою. Коли доброволець приймає від мене клітку, вона дивовижним чином складається (канарка кудись зникає), і в його руках залишаються ґрати, за якими видніється одна-єдина карта. Витягнувши її, він бачить власне ім’я, написане його рукою. Фокус закінчується, і доброволець вертається на своє місце.
Сьогодні, завершуючи трюк, я сліпуче усміхався публіці, очікуючи овацій. Аж раптом мій помічник закричав:
— Стривайте! Це не моя карта!
Розвернувшись до нього, я побачив, що цей бовдур стоїть із залишками клітки в одній руці і з гральною картою в іншій. Він силкувався прочитати напис.
— Дозвольте глянути! — театрально вигукнув я, відчуваючи, що припустився помилки, коли висував карту. Настав час відволікти людей раптовою появою величезної кількості кольорових стрічок, які я завжди тримаю напоготові для таких випадків.
Я спробував вихопити у нього карту, але ситуація лише погіршилася.
Вивернувшись, він тріумфально закричав:
— Тут щось написано!
Чоловік явно грав на публіку, хизуючись тим фактом, що переміг фокусника його власною зброєю. Аби врятувати свій номер, я таки вирвав карту з його пальців, після чого обрушив на нього потік різнобарвних стрічок, дав знак диригенту і попросив глядачів поаплодувати нам, поки я відводив цього задираку до його місця.
Під грім оркестру та рідкі оплески я стояв, неначе паралізований, читаючи повідомлення на карті:
«Я знаю, де ти зустрічаєшся з Шейлою Макферсон. Абракадабра! Альфред Борден».
Карта виявилася бубновою трійкою — саме її я підсунув добровольцю.
Гадки не маю, як мені вдалося закінчити показ, але я викрутився.
18 лютого 1896
Минулого вечора я поїхав до Кембриджу, де Борден виступав у театрі «Емпайр». Він веселив публіку різними жартами й байками, готуючись до демонстрації стандартного трюку з шафкою. Аж тут я підскочив і привселюдно викрив його, оголосивши, що асистентка вже сховалася всередині шафки. Потім я квапливо пішов геть і озирнувся тільки один раз, злорадно пересвідчившись, що показ перервано і завіса опускається.
Трохи згодом я, несподівано для самого себе, подумав, що заслуговую на покарання. Докори сумління мучили мене впродовж усієї поїздки в холодному безлюдному вагоні лондонського поїзда. Тієї непроглядно темної ночі я мав удосталь часу на роздуми. Я гірко шкодував про те, що накоїв. Легкість, з якою я зірвав чужий номер, сповнила мене жахом. Магія — це ілюзія, тимчасовий відхід від реальності заради розваги публіки. Яке право мав я знищувати цю ілюзію? (І яке право мав він чинити так само зі мною?)
Багато років тому, коли Джулія втратила нашого первістка, Борден надіслав мені листа з вибаченнями. З мого боку було нерозумно — дуже нерозумно! — відштовхнути його. Нині я всім серцем бажаю припинити нашу ворожнечу. Допоки двоє дорослих чоловіків публічно знущатимуться один над одним і зводитимуть відомі лише їм рахунки, які вже починають тьмяніти в їхній пам’яті? Так, свого часу Джулія постраждала від ганебних дій цього блазня і я мав усі підстави ненавидіти його. Але відтоді спливло чимало води.
Дорогою до станції «Ліверпуль-стрит» я напружено розмірковував про можливі шляхи примирення. Минула доба, а я так і не знайшов рішення. Треба зробити над собою зусилля, написати йому листа, закликати покласти край нашій війні й запропонувати зустрітися віч-на-віч, аби владнати всі конфлікти.