Бліде блакитне сяйво залило сцену. Я дав знак розпоряднику, що стояв за лаштунками, і завіса нарешті опустилася, приховавши від глядачів мій розпач, приниження і гнів.
Повернувшись додому, я розповів Олівії про те, що трапилося.
— Ти маєш помститися йому, Робі,— сказала вона.— Треба добряче провчити його!
Цього разу я погодився з нею.
18 квітня 1897
Сьогодні ми з Адамом уперше продемонстрували публіці нашу версію «транспортування». Репетирували понад тиждень. З технічної точки зору виконання було бездоганним.
Проте оплески були радше ввічливими, ніж захопленими.
13 травня 1897
Після довгих тренувань і репетицій ми з Адамом покращили номер із транспортуванням і досягли такого рівня, перевершити який буде неможливо. Наша співпраця з Адамом триває півтора року, і за цей час він навчився імітувати мої рухи та жести з дивовижною точністю. Варто йому вбратися у такий самий костюм, в якому виступаю я, нанести трохи гриму, одягнути перуку (надзвичайно дорогу), і він перетворюється на ідеального двійника.
На жаль, щоразу, коли ми виходимо на сцену, сподіваючись на карколомний успіх, млява реакція публіки дає нам зрозуміти, що глядачі лишилися байдужими.
Гадки не маю, як зробити мій трюк більш видовищним. Два роки тому одна лише обіцянка включити його до програми збільшувала мої гонорари вдвічі. Сьогодні він мало кого цікавить. Тривожні думки не дають мені спокою.
1 червня 1897
До мене долітали чутки, що Борден «удосконалив» свій номер, але я не звертав на них уваги, оскільки давно не відвідував його покази. Заінтригований, я вирішив, що нам з Адамом варто завітати до Ноттінгему, де Борден виступав цілий тиждень. (Сьогодні ввечері на мене чекають в одному з театрів Шеффілду, проте я виїхав із Лондону на день раніше, аби потрапити на виставу Бордена дорогою до місця призначення.)
Замаскувавшись за допомогою сивої перуки, накладок на щоки, зношеного вбрання і непотрібних окулярів, я влаштувався на своєму місці в третьому ряду. Сидячи за кілька футів від Бордена, я спостерігав за тим, як він працює.
Нарешті все прояснилося! Борден суттєво змінив трюк. Він уже не ховається в ящиках. Не марнує зусилля на дурнуваті розваги — жбурляння м’ячів і циліндрів (до цього тижня я теж застосовував подібні дешеві прийоми). І він не користується послугами двійника.
Упевнено заявляю: Борден не користується послугами двійника. Мені відомо геть усе про двійників. Я бачу їх неозброєним оком. Не маю жодних сумнівів, що Борден працює сам.
Перша частина його номера демонструвалася на тлі драпірування, що перегороджувало сцену аж до кульмінаційного моменту. Коли запона була піднята, глядачі побачили величезну кількість паруючих посудин, оповитих шнурами ящиків, колб і пробірок, а над усім цим науковим приладдям простягалися переливчасті електричні дроти. Здавалося, ми зазирнули до лабораторії божевільного вченого.
Борден — не виходячи з образу дивакуватого французького професора — розгулював серед реквізиту і просторікував про небезпеку роботи з електричним струмом. Час від часу він поєднував кінці дротів або опускав їх у колби з газом, лякаючи публіку моторошним блиманням або гучним тріском. Довкола нього літали іскри, а над головою стелилася хмаринка блакитного диму.
Завершивши підготовку, він дав знак оркестру, і пролунав барабанний дріб. Борден схопив два товсті дроти й театральним жестом поєднав їх.
Щойно зблиснув яскравий спалах, відбулося переміщення. На наших очах Борден зник (обидва дроти зміїлися на підлозі, видаючи зловісне шипіння і плюючись іскрами) і тієї ж миті з’явився на протилежному кінці сцени — щонайменше за двадцять футів від місця, де перебував раніше!
Такий ефект не досягається звичайними ілюзіоністськими способами. Переміщення було надто стрімким і бездоганно виконаним. Він матеріалізувався із зігнутими руками так, ніби досі стискав дроти,— ті самі, що ефектно звивалися на сцені.
Під грім овацій Борден вийшов розкланюватися. За його спиною тріскотів і парував страшний апарат, що утворював дивний контраст із виконавцем, підкреслюючи пересічність його особи.
Поки зала здригалася від хвилі оплесків, він сунув руку до нагрудної кишені, немовби збираючись вийняти якийсь предмет. Стримано усміхаючись, він заохочував людей переконливіше просити його. Звісно, публіка гаряче зааплодувала, й усмішка Бордена стала ширшою. Рука занурилася в кишеню і витягла звідти… паперову троянду яскраво-рожевого кольору.