— Він щось розповідав про трюк із транспортуванням? — спитав я.
— Жодного слова. Сказав лише, що деякі трюки виконує сам і допомога асистентки йому не потрібна.
Потім вона пішла спати під приводом втоми, а я знову залишився сам. Її можна зрозуміти. Співбесіда завжди буває виснажливою. Незалежно від обставин.
19 серпня 1898
Очевидно, що Олівія відразу почала виступати на сцені з Борденом. Цього ранку, коли я підійшов до дверей її помешкання, служниця сказала, що господиня прокинулася рано, поїхала невідомо куди й повернеться ввечері.
20 серпня 1898
Учора Олівія повернулася о п’ятій вечора. Вона пішла до себе, проте коли я постукав у двері, впустила мене. Знову мала втомлений вигляд. Я жадав дізнатися якісь новини, але почув одне — вони з Борденом цілий день відпрацьовували трюки, що потребували її участі, і репетиції були напруженими.
Трохи згодом ми повечеряли разом, але вона була геть знесилена й невдовзі лягла спати сама. Сьогодні пішла на світанку.
21 серпня 1898
Сьогодні неділя, і навіть Борден не працює. Олівія провела весь день вдома, але не зронила ні слова про те, що бачила й чим займалася в студії мого противника. Це бентежить мене. Я запитав у неї, чи не стримує її професійна етика, що забороняє розголошувати його таємні прийоми, але відповідь була негативною. На якихось кілька секунд я вловив на її обличчі тінь того настрою, в якому вона перебувала два тижні тому. Вона засміялася і сказала, що, ясна річ, розуміє, кому має бути відданою.
Я знаю, що, попри всі підозри, можу їй довіряти, тож більше не порушував цю тему. Ми просто насолоджувалися спокійним, умиротвореним днем. Довго гуляли в парку Гемпстед-Хіт під лагідним сонцем.
27 серпня 1898
Ще один тиждень добігає кінця, а Олівія досі нічого не з’ясувала. Здається, вона не схильна обговорювати цю тему.
Сьогодні ввечері вона принесла мені контрамарки на весь двотижневий ангажемент Бордена в театрі на Лестер-сквер. На афішах його програма розрекламована як «феєрична». Олівія щодня виходитиме з ним на сцену.
3 вересня 1898
Олівія не повернулася додому. Я здивований і стривожений; мене мучать лихі передчуття.
4 вересня 1898
Відправив посильного до студії Бордена — віднести Олівії записку. Він повернувся ні з чим. Сказав, що двері та вікна зачинені, і всередині явно нікого немає.
6 вересня 1898
Скинувши всі маски, я вирушив на пошуки Олівії. Спершу попрямував до студії Бордена, що виявилася зачиненою, як і сказав мені посильний. Потім пішов до його будинку в Сент-Джонс-Вуд і, за щасливою випадковістю, натрапив на кав’ярню, звідки було зручно стежити за парадним входом. Довго стирчав там, проте суттєвої винагороди не отримав. Щоправда, бачив Бордена з якоюсь жінкою — певно, то була його дружина. О другій годині дня вони вийшли з будинку, сіли в екіпаж, що вже чекав на них, і поїхали в бік Вест-Енду.
Вичекавши цілих десять хвилин, аби вони від’їхали подалі, я, геть знервований, наблизився до дверей і подзвонив. Мені відчинив слуга.
— Міс Олівія Свенсон тут? — напрямець спитав я.
Чоловік здивовано глипнув на мене.
— Ви помилилися, сер. Тут таких немає.
— Вибачте,— мовив я, своєчасно згадавши, що ми вирішили скористатися дівочим прізвищем її матері.— Я мав на увазі міс Венскомб. Вона тут?
Слуга ввічливо похитав головою.
— Міс Венскомб у нас не проживає. Можливо, вам варто звернутися до поштового відділення на Гай-стрит.
— Так, ваша правда,— відповів я й поспішив відступити, щоб не привертати до себе увагу.
Повернувшись до спостережного пункту в кав’ярні, я зачекав ще одну годину і побачив, як Борден із дружиною повернулися додому.
12 вересня 1898
Зрозумівши, що Олівія навряд чи повернеться, я пішов до театру на Лестер-Сквер, показав у касі мою контрамарку й обміняв її на квиток. Я навмисно попросив місце в одному з останніх рядів партеру, аби моя присутність не була помічена зі сцени.
Після традиційного номеру з китайськими кільцями Борден швидко й професійно виконав трюк, що передбачав несподівану появу дівчини з ящика. Звичайно, то була моя Олівія — навдивовижу чарівна в розшитій блискітками сукні, що сяяла й переливалася у світлі електричних ламп. Вона граційно зникла за лаштунками, а за кілька хвилин з’явилася знову в облягаючому трикотажному костюмі на кшталт гімнастичного трико. Попри гірке відчуття втрати, моє серце закалатало швидше від неприхованої чуттєвості цього видовища.