Кульмінацією виступу Бордена став номер з електричним транспортуванням, виконаний з особливою елегантністю, внаслідок чого я засмутився ще більше. Коли ж Олівія повернулася на сцену і почала розкланюватися разом із Борденом, мені стало зовсім зле. Вона випромінювала красу, щастя та радість. Збожеволівши від ревнощів, я подумав, що Борден підозріло ніжно тримає її за руку.
Рішуче налаштований довести справу до кінця, я вибіг із глядацької зали й зачаївся біля службової частини театру. Я бачив, як розійшлися артисти, а охоронець зачинив двері й вимкнув світло. Однак ані Борден, ані Олівія не вийшли надвір.
18 вересня 1898
Сьогодні служниця Олівії (яку я досі не звільнив, сподіваючись, що моя коханка може повернутися) показала мені послання, отримане від її колишньої господині.
Я з нетерпінням прочитав його, чіпляючись за останню надію щось з’ясувати, але в тексті містилося лише одне прохання:
«Люсі,
Прошу тебе спакувати мої речі й якнайшвидше принести їх до службового приміщення театру “Стренд”.
Будь ласка, напиши розбірливо моє ім’я на всіх пакунках і скринях, а я подбаю, аби мені все передали.
Додаю певну суму на покриття витрат. Решту можеш залишити собі. Якщо тобі знадобиться рекомендація для нової роботи, містер Енджер неодмінно напише все, що треба.
Дякую.
Олівія Свенсон»
Мені довелося зачитати цю записку вголос і розтлумачити бідолашній дівчині, що їй робити з п’ятифунтовою банкнотою, вкладеною в конверт.
4 грудня 1898
Я маю сезонний ангажемент у річмондському театрі «Плаза», розташованому на березі Темзи. Сьогодні ввечері, відпочивши в гримерній між денним і вечірнім показами, я збирався вийти перекусити з Адамом і Гертрудою.
Аж раптом хтось постукав у двері.
То була Олівія. Я впустив її, майже не усвідомлюючи, що роблю. Вона мала гарний вигляд, хоча здавалася втомленою. Сказала, що весь день шукала мене.
— Робі, мені вдалося роздобути інформацію, що цікавить тебе,— мовила Олівія, показавши мені запечатаний конверт.— Я принесла дещо важливе, але попереджаю: я не повернусь до тебе. Пообіцяй мені негайно припинити ворожнечу з Альфредом. Якщо даси клятву, я віддам тобі конверт.
Я нагадав їй, що з мого боку ворожнеча давно припинилася.
— Навіщо ж тобі потрібен його секрет?
— Хіба ти не знаєш?
— Лише для того, щоб продовжити війну!
Вона була близька до правди, але я не видав себе.
— Мені просто цікаво.
Вона сказала, що поспішає, тому що Борден чекав на неї цілий день і запідозрить щось нечисте. Я промовчав про те, скільки довелося чекати мені, коли вона виконувала мої доручення.
Я спробував з’ясувати, який сенс писати листа, якщо все можна переповісти своїми словами. Олівія відповіла, що це надто складно й заплутано, тож їй було зручніше переписати інформацію з особистого архіву Бордена. Нарешті вона простягла мені конверт.
— Чи справді я знайду тут розгадку? — спитав я, міцно стиснувши послання між пальцями.
— Гадаю, так.
Розвернувшись до мене спиною, вона відчинила двері.
— Чи можу я поставити тобі останнє запитання, Олівіє?
— Яке?
— Борден — один чоловік? Чи їх двоє?
Вона усміхнулася, і я розлютився, адже чудово розумів: так усміхається жінка, яка думає про свого коханця.
— Він один. Запевняю тебе.
Я вийшов за нею в коридор, де в межах чутності снували техніки й монтувальники.
— Ти щаслива? — спитав я.
— Так. Вибач, якщо образила тебе, Робі.
Вона пішла, навіть не усміхнувшись, не обійнявши, не торкнувшись мене. Останніми тижнями я сердився на неї, проте таке холодне прощання завдало мені болю.
Повернувшись до своєї гримерної, я зачинив двері й притулився до них спиною. Різким порухом розірвав конверт. Усередині виявився тоненький аркуш паперу, на якому рукою Олівії було написане одне-єдине слово:
Тесла.
3 липня 1900
Десь в Іллінойсі
Поїзд відійшов від чиказького вокзалу «Юніон-стрит» точно за розкладом — о дев’ятій ранку. Якийсь час він неквапливо тягнувся повз спустошені промислові зони, що оточують це чарівне життєрадісне місто, після чого набрав швидкість і рушив на захід, уздовж засіяних полів.
Мені забронювали не лише чудову спальну канапу, а й сидяче місце в салоні першого класу. Американські поїзди розкішно обставлені й оснащені всіма зручностями. Їжа, яку готують в одному з вагонів, облаштованому як справжній камбуз, виявилася ситною, смачною, бездоганно сервірованою. Я подорожував американськими залізницями п’ять тижнів, але вперше насолоджуюсь поїздкою і харчуюсь, наче король. Мені навіть страшно ставати на ваги! Поки за вікном пропливають безкрайні простори Америки, я почуваюсь добре захищеним у дивовижному американському світі комфорту, ввічливості й достатку.