Усі мої попутники — американці. Зібралося різношерсте товариство. До мене ставляться приязно й водночас цікавляться моєю діяльністю. Гадаю, близько третини з них — комівояжери вищого рівня; декотрі мають стосунок до тієї чи іншої сфери бізнесу. Крім того, зі мною подорожують двоє професійних картярів, один пресвітеріанський священник, четверо студентів, що повертаються до Денверу з чиказького коледжу, кілька заможних фермерів і землевласників, а також двійко персонажів, чий рід занять мені не вдалося визначити. З першої ж миті знайомства ми звертаємося один до одного на ім’я, як це заведено в Америці. Я давно пересвідчився, що ім’я Руперт веселить співрозмовників і викликає недоречні запитання, тож, перебуваючи у Штатах, я завжди називаю себе Роб або Робі.
4 липня 1900
Минулого вечора поїзд зупинився у Гейлсберзі, штат Іллінойс. Оскільки сьогодні американці відзначають День незалежності, залізнична компанія запропонувала пасажирам першого класу вибір: залишитися в купе або переночувати в найбільшому готелі міста. Зважаючи на те, що за останні тижні мені здебільшого доводилося спати в поїздах, я надав перевагу готелю.
Здійснив коротку прогулянку. Приємне місто; тут навіть є великий театр. Цього тижня гратимуть якусь п’єсу, але мені сказали, що естрадні вистави мають велику популярність. Сюди часто заїжджають ілюзіоністи. Передав адміністратору мою візитівку в сподіванні, що колись отримаю ангажемент.
Слід зауважити, що театр, готель і вулиці Гейлсбергу освітлюються електрикою. У готелі я дізнався, що більшість визначних американських міст подбали про електропостачання. Залишившись на самоті у своєму номері, я попрактикувався у вмиканні та вимиканні електричної лампи, підвішеної посеред стелі. Смію припустити, що це нововведення швидко пошириться і вважатиметься чимось звичним, адже електричне світло є яскравим, рівним, життєрадісним. Також я бачив у продажу багато різних електропристроїв: вентилятори, праски, обігрівачі для приміщень і навіть щітки для волосся з електричним двигуном! Щойно повернусь до Лондону, спробую розвідати, чи можна провести електричний струм у моєму будинку.
5 липня 1900
Перетинаючи Айову
Довго дивлюсь у вікно вагона, сподіваючись, що одноманітний ландшафт стане привабливішим, але скрізь простираються рівнини й сільськогосподарські угіддя. Яскрава блакить неба сліпить очі; неможливо дивитися на неї довше кількох секунд. Десь на півдні від нас скупчилися хмари, проте вони, здається, ніколи не змінюють ані свого положення, ані своєї форми, хоч би яку відстань ми подолали.
Містер Боб Тенхаус — один із моїх попутників — за щасливим збігом виявився віцепрезидентом компанії, що виробляє електричні прилади, подібні до тих, що привернули мою увагу. Він підтвердив, що тепер, коли людство наближається до двадцятого сторіччя, у світі немає жодних кордонів, жодних перешкод для запровадження електрики в наше життя. Він пророкує, що люди перепливатимуть моря на електричних кораблях, спатимуть в електричних ліжках, літатимуть в електричних апаратах, важчих за повітря, споживатимуть їжу, приготовлену з допомогою електрики… і навіть голитимуться електричними лезами! Боб — мрійник і на додачу комерсант, але він вселяє велику надію в моє серце. Я вірю, що в цій прекрасній державі, на зорі нового сторіччя, усе справді є можливим або може стати реальністю. Нинішня мандрівка до незнайомих глибин цієї країни дозволить мені розкрити секрети, яких жадає моя душа.
7 липня 1900
Денвер, Колорадо
Попри всі розкоші залізничної подорожі, не підлягає сумніву, що істинне благословення — нікуди не їхати. Хочу днів зо два відпочити в цьому місті, перш ніж рушити далі. Це найдовша перерва в заняттях магією, що трапилася в моєму житті: ніяких виступів, тренувань, нарад із моїм конструктором, прослуховувань і репетицій.
8 липня 1900
Денвер, Колорадо
На схід від Денверу пролягає величезна рівнина, частину якої я перетнув під час своєї подорожі з Чикаго. Я достатньо надивився на Небраску — мене нудитиме від неї решту життя. Спогади про ті похмурі краєвиди досі пригнічують мене. Вчора цілий день віяв гарячий південно-східний вітер, що розносив пил і пісок. Співробітники готелю бідкаються, що цей вітер дме із сусідніх посушливих штатів на кшталт Оклахоми, але така прикрість, незалежно від її походження, зіпсувала мою прогулянку містом. Щоправда, перш ніж я повернувся до готелю, імла трохи розсіялася і переді мною відкрилося дивовижне видовище на західних околицях Денверу — зазубрене громаддя Скелястих гір. Згодом, коли повітря стало прохолоднішим, я вийшов на балкон свого готельного номера і спостерігав за тим, як сонце заходить за величні вершини. Мені здається, що тутешні сутінки тривають на пів години довше, ніж в інших місцях, через гігантські тіні, що їх відкидають Скелясті гори.