Ось чому Ренді тримався насторожено. На жаль, я не міг прихилити його до себе, оскільки моя професія і мета мого візиту видалися б йому не менш дивними!
Шлях до лабораторії Тесли — низка пологих підйомів на східному схилі величезної гори; за межами міста починається густий ліс, який розріджується десь за милю, поступаючись скелястому краєвиду з височенними ялинками, розсадженими далеко одна від одної. На схід простираються безкрайні простори, але переважають пласкі рівнини і земля обробляється настільки одноманітно, що панорама не викликає жодного захоплення.
За півтори години ми дісталися рівнинного безлісного плато на північно-східному схилі. Я помітив свіжі пеньки, що свідчили про нещодавню вирубку тутешніх дерев.
Посеред цього невеличкого плато — значно меншого, ніж я очікував,— розташовувалася лабораторія Тесли.
— Ти приїхав сюди у справах, Робі? — спитав Ренді.— Будь обережним. Подейкують, що тут небезпечно.
— Так, я знаю,— твердо мовив я.
Після коротких перемовин ми дійшли згоди щодо дороги назад. Я гадки не мав, як чинить Тесла, якщо йому треба спуститися до міста, проте хотів бути певним, що зможу безперешкодно повернутися до готелю. Ренді сказав, що має деякі справи, але обіцяв, що в другій половині дня приїде до лабораторії та дочекається мене.
Я завважив, що він не захотів зупиняти екіпаж поблизу будівлі; мені довелося йти пішки останні чотириста чи п’ятсот ярдів.
Лабораторія виявилася квадратною спорудою з голих нефарбованих дощок, що несла на собі численні відбитки непродуманих скороспілих рішень. Скидалося на те, що різноманітні маленькі прибудови спонтанно виникали вже після зведення основного корпусу: двоскатні дахи мали різний нахил і зливалися в місці стику під неймовірними кутами. На головному даху була встановлена (або прикріплена зсередини) масивна дерев’яна вишка для підйому вантажів, а на одному з бічних дахів містився інший підйомник меншого розміру.
У центрі будівлі вертикально здіймалася металева жердина, чий діаметр поступово зменшувався на висоті; верхівки не було видно через те, що кінець вінчала велика залізна сфера. Хитаючись під прохолодним гірським вітерцем, вона сяяла у вранішніх променях сонця.
Обабіч дороги, прямо на землі, лежали технічні пристрої невідомого мені призначення. У кам’янистий ґрунт була забита велика кількість металевих стрижнів; декотрі з них поєднувалися ізольованими дротами. Поряд з основним корпусом виднілася дерев’яна конструкція зі скляною стінкою, крізь яку я роздивився кілька вимірювальних або реєстраційних приладів.
Аж раптом я почув оглушливий тріск і всередині будинку промайнула низка моторошних спалахів — білих, біло-блакитних, рожево-білих,— які повторювалися хаотично, але швидко. Світло було настільки потужним, що осяювало не тільки два вікна в полі мого зору, а й дозволяло розгледіти крихітні тріщинки й отвори в матеріалі стін.
Зізнаюсь, що тієї миті моя рішучість похитнулася і я навіть озирнувся, щоб подивитися, чи залишається Ренді зі своїм екіпажем у межах досяжності. (Його і слід загув!) Зробивши кілька кроків, я геть занепав духом, коли натрапив на рукописний плакат, прикріплений до стіни біля головного входу:
НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ
ВХІД ЗАБОРОНЕНО!
Поки я вчитувався в ці слова, електричні розряди згасли так само швидко, як і з’явилися, і це видалося мені добрим знаком. Я постукав кулаком у двері.
Кілька секунд по тому двері відчинив Нікола Тесла власною персоною. Його обличчя виражало роздратування заклопотаної людини, яку відволікли від справ. Невдалий початок, але я був налаштований виправити ситуацію.
— Містер Тесла? — мовив я.— Мене звуть Руперт Енджер. Може, ви пам’ятаєте наше листування? Я писав вам з Англії.
— Я не маю знайомих в Англії.— Він витріщався на якусь точку за моєю спиною, ніби підраховуючи, скільки англійців я привів із собою.— Будь ласка, повторіть ваше ім’я, шановний сер.
— Руперт Енджер. Я був присутній на вашій лекції в Лондоні і дуже зацікавився…
— Ви — фокусник? Той, кого шанує містер Еллі?
— Так, я фокусник,— підтвердив я, хоча суть другого питання була мені незрозуміла.
— Можете увійти!
Перших вражень від зустрічі з ним було чимало, і, само собою, їх стало набагато більше, коли минуло кілька годин спілкування. Цього разу я звернув увагу на його обличчя — худе, розумне, привабливе, з яскраво вираженими слов’янськими вилицями. Тесла носив тоненькі вуса й мав рідке волосся, розчесане на прямий проділ. Складалося враження, що він не переймається своєю зовнішністю — такий вигляд має чоловік, який важко працює і лягає спати лише тоді, коли валиться з ніг від втоми.