Я збирався висловити свою недовіру, але згадав, що маю справу з серйозним ученим. Він підійшов до іншого приладу, поряд із когерером, і записав два-три показання. Я рушив слідом за ним.
— Містере Енджер,— мовив Тесла,— я просив би вас глянути на годинник сьогодні ввечері, коли ви побачите першу блискавку. Запам’ятайте час. За моїми підрахунками, це станеться між сьомою п’ятнадцять і сьомою двадцять.
— Невже ви здатні визначити точну мить?
— У межах п’яти хвилин.
— На цьому можна заробити великі гроші! — скрикнув я.
Тесла зберігав байдужий вираз обличчя.
— Гроші мало цікавлять мене,— сказав він.— Я експериментатор. Моя основна мета — дізнатися, коли зчиниться буря, й отримати якомога більше користі від цієї інформації.— Він глянув у бік Гілпіна, який чекав на мене.— Бачу, ваш екіпаж повернувся. Чи плануєте ви навідатися до мене ще раз?
— Я приїхав до Колорадо-Спрінгз з однією-єдиною метою,— зізнався я.— Маю до вас ділову пропозицію.
— Мій досвід засвідчує, що це найкращий різновид пропозиції,— без тіні жарту відгукнувся Тесла.— Чекаю на вас післязавтра.
Він пояснив, що завтра буде заклопотаний, бо має поїхати на вокзал і забрати нове обладнання.
На цьому ми попрощалися, і Гілпін відвіз мене до міста.
Мушу записати, що рівно о сьомій дев’ятнадцять у місті було видно блискавку і наступної миті небом прокотився гуркіт грому. Потім зчинилася страшенна гроза (ніколи в житті не бачив подібної). Я ризикнув вийти на балкон свого готельного номера і спрямував погляд на вершини Пайкс-Піку, сподіваючись розгледіти лабораторію Тесли. Усе тонуло в темряві.
13 липня 1900
Сьогодні Тесла продемонстрував мені, як працює його Котушка.
Спершу він спитав, чи маю я міцні нерви, і я відповів ствердно. Тоді Тесла дав мені потримати залізний брусок, прикутий до підлоги довгим ланцюгом. Він приніс велику скляну колбу, заповнену чи то димом, чи то газом, і поставив її на стіл переді мною. Стискаючи брусок у лівій долоні, я за вказівкою Тесли поклав праву долоню на скляну посудину. Всередині колби раптом зблиснув яскравий спалах, і я відчув, як волосся на руках стало дибки. Стривожений, я відступив назад, і світло відразу згасло. Помітивши веселу усмішку Тесли, я вдруге притиснув долоню до скла й не відпускав, коли страхітливе сяйво з’явилося знову.
Трохи згодом ми провели низку подібних експериментів; деякі з них я бачив, коли Тесла демонстрував їх лондонській публіці. Налаштований не виявляти свого хвилювання, я стоїчно витримав випробування електричними розрядами на кожному приладі. Нарешті Тесла спитав, чи не заперечую я посидіти в електричному полі Експериментальної Котушки, коли він збільшить напругу до двадцяти мільйонів вольт!
— А це безпечно? — поцікавився я, випнувши підборіддя з таким виглядом, ніби ризик — звична справа для мене.
— Даю вам слово, сер. Ви ж приїхали сюди заради експериментів, чи не так?
— Саме так,— підтвердив я.
Тесла жестом наказав мені сісти на один із дерев’яних стільців, і я підкорився. Містер Еллі ступив уперед і підсунув другий стілець ближче до мене. Усівшись, він простяг мені газету.
— Побачимо, чи зможете ви читати при надприродному світлі! — мовив він, і обидва захихотіли.
Я теж усміхнувся, і Тесла смикнув за якесь залізне руків’я. Несподівано полихнув електричний розряд, що супроводжувався оглушливим тріском. Енергія вирвалася з витків дротів, що стелилися над моєю головою, розкриваючись, мов пелюстки гігантської смертоносної хризантеми. Ошелешений, я спостерігав за тим, як в’юнкі електричні блискавки, що плювалися вогнем, поповзли вгору, обвилися довкола голівки котушки, а потім зазміїлися вниз, до мене та Еллі, немовби переслідуючи здобич. Еллі сидів нерухомо, тож я змусив себе не ворушитися. Аж раптом одна з блискавок торкнулася мене й заметалася туди-сюди, уздовж мого тіла, неначе повторюючи його обриси. Я знову відчув, як по шкірі побігли мурахи, світло мало не засліпило мені очі, але не було ні болю, ні печіння, ні електричного удару.
Еллі вказав на газету, яку я досі стискав у руці. Витягнувши її перед собою, я переконався, що сяйво було аж надто яскравим для читання. Дві іскри пронеслися по одній зі сторінок, ніби хтось намагався підпалити папір. Якимось дивовижним, магічним чином сторінка не загорілася.
Згодом Тесла запросив мене здійснити ще одну коротку прогулянку.