— Отже, я мав би демонструвати мої невдачі не на злощасному шматку заліза, а на живій людині? Кого ж ви обрали для участі в цьому небезпечному експерименті?
— Хіба він небезпечний? — спитав я.
— Будь-який експеримент несе в собі певний ризик.
— Я сам користуватимусь цим апаратом.
— Ви обрали об’єктом самого себе? — Тесла зловісно засміявся.— Сер, перш ніж ми перейдемо до експериментів, я просив би вас сплатити мені всю домовлену суму.
— Перепрошую, мені час іти,— сердито обірвав його я і розвернувся до виходу. Не попрощавшись ні з ним, ні з Еллі, я вискочив надвір. Ренді Гілпіна ніде не було видно, але я не уповільнив крок, налаштувавшись пройти пішки весь шлях до міста, якщо буде потреба.
— Містере Енджер! Сер! — Тесла стояв на порозі лабораторії.— Ми погарячкували. Мені слід було дати вам зрозуміліші пояснення. Якби я знав, що ви бажаєте переміщувати живі організми, це полегшило би мою роботу. Значно складніше мати справу з масивними неорганічними сполуками. Жива тканина — зовсім інша річ.
— Що ви маєте на увазі, професоре? — уточнив я.
— Якщо ви хочете, щоб я переміщував живі організми, повертайтесь завтра. Все буде виконано.
Я кивнув на знак згоди й попрямував далі, крокуючи гравійною доріжкою, що йшла з гори. Я сподівався зустріти Гілпіна, але, з іншого боку, не заперечував проти прогулянки, якби той не з’явився. Стежка петляла й звивалася між крутими поворотами, часто обриваючись прямо над проваллям.
Пройшовши десь пів милі, я вгледів яскравий предмет у високій придорожній траві й придивився уважніше. То був короткий залізний стрижень, пофарбований суриком,— явно ідентичний тому, який використовував Тесла. Вирішивши, що я маю право взяти його на згадку про неймовірну зустріч із Теслою, я підняв стрижень і забрав його з собою.
19 серпня 1900
Сьогодні вранці, коли Гілпін привіз мене до лабораторії, я побачив, що Тесла перебуває в пригніченому настрої.
— Боюсь, що мені доведеться засмутити вас,— сказав він, коли ми підійшли до дверей.— Попереду багато роботи, а я знаю, що ви маєте терміново повертатися до Британії.
— Що трапилося? — спитав я, задоволений бодай тим, що вчорашня сварка лишилася в минулому.
— Я вважав, що працювати з живими організмами буде легше легкого. Адже їхня структура є набагато простішою. Жива матерія як така містить крихітну кількість електрики. Я припустив, що достатньо буде посилити цю енергію. Гадки не маю, чому в мене нічого не вийшло. Усі розрахунки збігаються. Заходьте й переконайтеся самі.
Увійшовши до лабораторії, я помітив, що містер Еллі став у бойову стійку, в якій я навіть не міг його уявити. Він завмер в агресивній позі, схрестивши руки на грудях і випнувши підборіддя вперед,— справжній воїн, готовий захищатися. Поряд із ним, на лавці, стояла невеличка дерев’яна клітка, де мирно спала крихітна чорна кішечка з білими лапками та вусами.
Коли я переступив поріг, його погляд був спрямований на мене, тож я мав привітатися:
— Добрий ранок, містере Еллі.
— Сподіваюсь, ви цього не дозволите, містере Енджер! — вигукнув Еллі.— Я погодився принести кішку моїх дітей, коли мені твердо пообіцяли, що їй не завдадуть шкоди. Учора ввечері містер Тесла дав цілковиту гарантію. А тепер він замислив піддати нещасну тварину досліду, який неодмінно вб’є її.
— Мені прикро це чути,— мовив я до Тесли.
— Мені теж. Невже ви думаєте, що я настільки жорстокий, що здатен мучити найгарніші божі створіння? Ходіть сюди.
Він повів мене до обладнання, і я відразу звернув увагу на те, що за ніч апарат був повністю перебудований. Не дійшовши одного чи двох футів, я з огидою відсахнувся. Довкола були розкидані близько шести величезних вусатих тарганів із лискучими чорними панцирами. Ніколи в житті я не бачив таких потвор.
— Вони мертві, Енджер,— сказав Тесла, побачивши мою відразу.— Трупи не кусаються.
— Саме так, мертві! — втрутився Еллі.— У тому-то й річ! Він хоче, щоб я ризикував життям нашої кішки.
Я не відводив очей від гігантських страхітливих комах, побоюючись, що якась із них подасть ознаки життя, і знову відступив назад, коли Тесла підчепив одного таргана носком чобота й перевернув, аби я міг краще розгледіти його.
— Здається, я винайшов машину для вбивства тарганів,— ледь чутно пробурмотів Тесла.— І мені дуже сумно, бо вони теж є божими створіннями. Я не мав наміру створювати апарат, що позбавлятиме когось