життя.
— Де ж тут помилка? — запитав я у Тесли.— Вчора ви не сумнівалися у своїй правоті.
— Я рахував і перераховував десятки разів. Еллі теж перевірив. Це кошмар, що переслідує всіх винахідників: незбагненна розбіжність між теорією і практикою. Мушу визнати, я збентежений. Зі мною таке ніколи не траплялося.
— Чи можна подивитися на ваші розрахунки? — спитав я.
— Звісно, але навряд чи вони щось вам скажуть, якщо ви не є математиком.
Тесла й Еллі принесли масивний гросбух із відривними аркушами, де були занотовані всі математичні обчислення, і ми втрьох надовго заглибилися в читання. Тесла якомога доступніше описав мені принципи, покладені в основу розрахунків, і розтлумачив отримані результати. Напустивши на себе розумний вигляд, я кивав головою і лише тоді, коли його лекція добігала кінця, зосередився на результатах і зметикував, що й до чого. Мене осяйнула здогадка.
— Ви сказали, що так визначається відстань переміщення?
— Це змінна величина. Заради цілей експерименту я задав відстань у сто метрів, але вона має суто теоретичне значення. Наскільки вам відомо, жоден об’єкт, який я намагався перемістити в просторі, навіть не рушив із місця.
— А це що за параметр? — Я тицьнув пальцем в інший рядок.
— Кут у градусах стосовно до вершини енергетичної воронки. І знову ж таки зазначу, що йдеться про умовність, теоретичну розробку.
— Чи встановили ви кут підвищення? — поцікавився я.
— Цей показник мені не потрібен. Доки апарат не запрацює належним чином, я цілюсь у повітря, на схід від лабораторії, де простирається пустка. От тільки необхідно слідкувати, щоб рематеріалізація не відбулася в точці, що вже зайнята іншою масою. Мені навіть страшно уявити, що може статися.
Я задумливо дивився на охайно виписані формули. Не знаю, як це сталося, але раптом мені відкрилася істина. Я вибіг із лабораторії і почав удивлятися у східному напрямку від дверей. Як і сказав Тесла, там була пустка, оскільки плато максимально звужувалося і метрів за десять від дороги схил круто обривався вниз. Я квапливо наблизився до урвища. Крізь листя дерев проглядала знайома стежка, що збігала з гори.
Повернувшись до лабораторії, я рушив прямісінько до своєї дорожньої торби, дістав звідти залізний стрижень, знайдений напередодні, і простяг його Теслі.
— Якщо не помиляюсь, це ваш експериментальний об’єкт? — спитав я.
— Саме так.
Я розповів, де й коли знайшов цей предмет. Він метнувся до апаратури, де лежав забутий дублікат (винахідник надав перевагу бідолашним тарганам). Тесла поклав другий стрижень поряд із першим, і ми з Еллі були вражені абсолютною подібністю.
— Погляньте на ці відмітини, містере Енджер! — благоговійно видохнув Тесла, легенько торкаючись хрещатої подряпини.— Я наніс їх для ідентифікації об’єкта, аби мати підстави довести, що він був перенесений в просторі.
— Об’єкт сам себе скопіював! — скрикнув Еллі.
— Сер, повторіть, будь ласка, де саме ви його знайшли? — мовив до мене Тесла.
Я вивів двох учених із лабораторії і докладно все пояснив, указуючи вниз. Тесла мовчки стояв, поринувши в роздуми. Потім звелів:
— Я маю оглянути це місце! Відведіть мене туди! — Він розвернувся до Еллі.— Принесіть теодоліт і рулетку. Мерщій!
Він почав спускатися стрімким схилом, обхопивши мій лікоть і благаючи мене точно визначити місце знахідки. Я гадав, що зможу швидко дістатися мети, але в міру того, як ми просувалися далі, моя впевненість слабшала. Величезні дерева, уламки скель, лісова підстилка з низького чагарнику — скрізь були однакові краєвиди. На додачу Тесла бурхливо жестикулював і буботів щось незрозуміле мені на вухо, заважаючи зосередитися.
Урешті-решт я зупинився біля вигину дороги, де росла дуже висока трава. Невдовзі нас наздогнав Еллі і за вказівкою Тесли встановив теодоліт. Ретельно виконавши кілька вимірювань, Тесла забракував це місце.
Десь за півгодини ми визначили іншу ймовірну ділянку — точно на схід від лабораторії, хоча, звісно, значно нижче. Однак, враховуючи той факт, що схил був крутим, а залізний стрижень, ударившись об землю, підстрибував і перекочувався, видавалося логічним, що він зупинився тут. Тесла був явно задоволений і дорогою назад замислився про щось своє.
Я теж напружено мізкував. Щойно ми повернулися до лабораторії, я спитав:
— Чи можу я запропонувати вам дещо?
— Я дуже вам зобов’язаний, сер,— відказав Тесла.— Кажіть усе, що забажаєте.