— Оскільки ви маєте можливість калібрувати апаратуру, а не просто транспортувати об’єкти повітрям у східному напрямку, чому б вам не спробувати переміщувати їх на коротші відстані? Скажімо, в межах лабораторії або на прилеглу ділянку?
— Наші думки збігаються, містере Енджер!
Я вперше бачив його таким веселим і бадьорим. Вони з Еллі негайно взялися до роботи, а я, вкотре почуваючись зайвим, мовчки відійшов у віддалений куток. Я вже давно призвичаївся приносити з собою якусь їжу (захоплені роботою Тесла та Еллі харчуються нерегулярно), тож залюбки перекусив сандвічами, що їх мені приготував кухар готелю.
Після нестерпно довгого очікування Тесла нарешті оголосив:
— Містере Енджер, здається, ми готові.
Цікава деталь: я оглянув апарат точнісінько так, як це робить глядач, якого запрошують на сцену і пропонують зазирнути до ящика фокусника. Потім ми з Теслою вийшли з лабораторії і переконалися, що на ділянці, куди був націлений прилад, немає ніяких металевих стрижнів.
Коли Тесла встромив експериментальний стрижень в апарат і здійснив якісь маніпуляції з важелями, почулося омріяне ляскання, що сповістило про успішне завершення досліду. Ми втрьох помчали надвір і з неймовірною радістю знайшли в траві знайомий жовтогарячий стрижень.
Повернувшись до лабораторії, ми уважно роздивилися «оригінал». Холодний мов камінь, він, безсумнівно, був цілком ідентичний зі своїм двійником, перенесеним крізь простір.
— Завтра, сер,— звернувся до мене Тесла,— завтра, за згоди мого шановного асистента, ми спробуємо безпечно перемістити кішку. Наскільки я зрозумів, ви будете задоволені, якщо нам вдасться це зробити?
— Безумовно, містере Тесла,— тепло мовив я.— Безумовно.
20 серпня 1900
Так і сталося. Кішка була перенесена через ефір цілою і здоровою!
На жаль, сталася невеличка затримка, і Тесла заглибився в інші експерименти. Мене вкотре відіслали до готелю, і я знову божеволію через те, що час невблаганно спливає.
Тесла обіцяє провести ще одну демонстрацію завтра, запевняючи, що цього разу жодних проблем не передбачається. Відчуваю, що він жадає якнайшвидше отримати решту винагороди.
11 жовтня 1900
Колдлоу-Хаус, Дербішир
Я навіть уявити не міг, що одного дня зроблю цей запис. Мій старший брат Генрі помер внаслідок нещасливої випадковості, й оскільки він не залишив нащадків, я нарешті успадкував титул та землі мого батька.
Наразі я постійно мешкаю в родинному будинку, припинивши кар’єру ілюзіоніста. Мої повсякденні клопоти обмежуються управлінням маєтком і розв’язанням численних проблем, що виникли через примхи, грішки й фінансові помилки Генрі.
Підписуюсь:
Руперт, 14-й граф Колдердейл
12 листопада 1900
Щойно повернувся після нетривкого перебування в лондонському будинку. Моя мета — звільнити кімнати й колишню студію, а потім продати їх на аукціоні. Маєток Колдлоу опинився на межі розорення, тож я маю терміново знайти кошти на проведення ремонтних робіт у будинку та деяких прибудовах. Зайве казати, що я кляну себе за те, що витратив на апаратуру Тесли майже всі гроші, накопичені мною за роки виступів. Звістка про смерть Генрі змусила мене поспішно покинути Колорадо, але перед від’їздом я виплатив Теслі решту гонорару. Тоді я й гадки не мав, наскільки радикально зміниться все моє життя.
Повернення до Ідмістон-Віллас справило на мене несподіваний ефект. Будинок пробудив силу-силенну заплутаних спогадів, але насамперед я згадав свої перші дні в Лондоні. За тих часів я був незрілим хлопчиком, який не мав нічого — ні спадщини, ні життєвого досвіду, ні освіти, ні професійних навичок. Проте, всупереч негараздам, я досяг успіху, став доволі заможною і відомою людиною. Я був — і мабуть, залишаюсь — на вершині професії ілюзіоніста. Не схотівши спочивати на лаврах, я вклав більшу частину власних заощаджень у найновішу апаратуру, використання якої, поза сумнівом, могло дати неабиякий поштовх до розвитку моєї кар’єри.
Після двох днів сумних роздумів я насмілився відправити Джулії коротеньке послання. Попри наш давній розрив, вона досі займає мої думки і ранні роки в Лондоні асоціюються саме з нею. Мої юнацькі плани та мрії тісно переплетені із зародженням кохання до Джулії.
На мій подив — і на превелику радість! — вона погодилася зустрітися зі мною, і позавчора я провів половину дня з нею та дітьми в будинку однієї з її подруг.
Зустріч із родиною у такій обстановці викликала у мене бурю різноманітних емоцій, і я забув про свої наміри стосовно вирішення практичних питань. Джулія, яка попервах поводилася холодно й стримано, була вочевидь зворушена моєю бурхливою реакцією (шістнадцятирічний Едвард перетворився на високого, гарного парубка; Лідія та Флоренс чарують своєю вродою і ніжністю; я не міг відірвати від них очей!) і невдовзі заговорила зі мною теплим, доброзичливим тоном.