Знявши гітару Сідалковського зі стіни, почав не в лад бренькати, акомпануючи собі:
Сідалковський, припинивши свій ранковий туалет, звів двома знаками запитання брови і, підперши рукою підборіддя, ефектно завмер у проймі ванних дверей.
— Цікаво, Грак. Ваша пісня мене спонукає до асоціативного мислення.
Євмен задоволено посміхнувся і знов ударив по струнах:
— Продовжуйте, Грак, продовжуйте, — заохочував його Сідалковський. — Як би ви не виконували цю пісеньку, але її програма, здається, лунко починає відбиватися і в моєму серці.
— Грак, у пошуки вирушимо разом, — перебив його Сідалковський. — Мене тільки цікавить фініш.
— Знайома картина, — знову перебив його Сідалковський. — Але звідки вам про це знати, Грак? Невже і у вас інколи так рясно буяє фантазія? Чи ці високі рядки не вам належать? А-а, мовчите, скромний таланте! Що ж, продовжуйте. Це у вас непогано виходить. Шкода тільки, що ви гітару, як і жінку, вперше тримаєте в руках. Але помріяти нікому не забороняється…
— Пробачте, Грак, я знаю, що перебивати — це не культурно. Але ж у мене вища незакінчена. Одне маленьке зауваження — вам лавсановий халат не до лиця. Одягайте краще вельветові шорти. А потім, звідки у вас така французька термінологія? Хто був у Парижі — ви чи Ковбик?
Але Грак його не слухав: він входив у роль і дедалі більше зачаровувався своїм співом, як глуханюк під час передвесільної пісні.
— Прошу пардону, Грак, ви ж не послідовні. У вашому мисленні, як сказав би Ховрашкевич, немає логічності. Кафтан у вас іде поверх лавсанового халата чи під низ?
— Ех, — вигукнув Грак, знов ігноруючи репліку Сідалковського.
— Два останніх слова, відчуваю, належать вам. Треба сказати, що це ваша творча удача. Продовжуйте, Грак, якщо в цій пісні, як у промовах Ховрашкевича, буде коли-небудь кінець.
— Це ви у мене питаєте, Грак? Я можу відповісти, але й мене дещо у вашій пісні цікавить. Ваша життєва програма мені зрозуміла. Але не ясно, для чого вам прудка вдова.
— Іди ти к бісу, Сідалковський! Мий пику, чисть язика і поїхали, якщо хочеш зустріти дядю Філю…
— А ля мінют… А втім, ні, Грак, якщо у вас від цієї пісні ще залишилося кілька слів, зіграйте, але помпозо. Тобто урочисто, Грак. Я бачу, як музика вас облагороджує і окрилює. Я розумію, Грак, ця пісня — програма вашого життя. Тільки чесно, тут свідків нема, підслуховувачів, між іншим, теж… Признайтесь, цей витвір належить вам? А втім, для чого я це питаю? Ви ж так натхненно її виконували! А потім, на таку пісню, окрім вас, ніхто не здатний… Сіль ву пле, подаруйте мені ще хоч одну строфу.
— Гаразд, Сідалковський, оскільки це наша програмна пісня…
— Ви хотіли сказати, ваша програмна…
— І твоя теж, доктор. Послухай ще два кумплети.
— Я весь вуха і очі, Грак. Тільки одне зауваження: відмінникові сільгоспакадемії треба знати — не кумплети, а куплети. Тільки пе а пе!
Грак перекинув свої ноги у великих черевиках з однієї на другу і торкнув струни, які озвалися звуками, Що їх аж ніяк не можна було назвати срібними.
— Прошу пардону, Грак, але у мене до вас ще одне питання: невже з Одеси до Києва будете вести пішки? Цікаво, як це вам удасться?..
— Це ж для рими.
— А-а-а, хіба що. Заради рими можна піти й на деякі жертви. Велике мистецтво цього, здається, навіть вимагає. І що ж далі?
— Мені б ваш оптимізм… Але чому до дяді Філі ви підете завтра? Я ж, здається, заради нього сьогоднішнім ранком жертвую.
— Умивайся вже. Набрид. Дай я картинки спокійно додивлюсь.
— Ви це хочете зробити без свідків? Правильно, Грак. Чим менше свідків, тим краще, повірте мені. У мене в цій справі досвід. Я поніс своє лице в долонях…
Сідалковський набрав у холодні руки ледь теплої води, почав натирати своє випещене обличчя. Ці маніпуляції Євграф називав процесом «вічної молодості», а коли його знайомі запитували: «Звідки у вас таке обличчя, Сідалковський?» — він щиро відповідав: «З маминих рук». При цьому він згадував, як колись у дитинстві дуже боявся холодної води, і мати привчила його лляти на холодні руки теплу воду і спочатку нею, а потім холодними долонями натирати лице. Від задоволення Сідалковський завжди аж млів, зберіг цю звичку й донині. Хоча у ванні в нього цілодобово була гаряча вода, Сідалковський все одно вмивався так, як це робив колись удома…
Євграф ще довго маніпулював з кремами, милом, одеколоном, пастами, дезодорантами, теплою водою і всілякими еліксирами. Спочатку в склянці теплої води розвів бактерицидну піну, прополоскав нею рот, попшикав м'ятним дезодорантом з трицетолом піднебіння, щоб не тільки зберегти аромат, а й запобігти карієсові зубів, які у Сідалковського, треба сказати, були такі рівні та білі, що могла закрастися підозра, ніби вони пластмасові. Упоравшись із зубами, Євграф перейшов до торса, красиво посадженого на пояс. Обтираючи його рушником, втираючи різноманітні спеції парфюмерного порядку, він вийшов, задоволений собою, з ванни і зупинився перед Граком, ніби даючи і йому помилуватися собою. Євграф відірвав погляд од заяложених журналів, зиркнув на Сідалковського і потягнув своїм довгим носом повітря.
— Що ви мене так пильно вивчаєте, Грак? — поцікавився Євграф, зупиняючись біля кімнатного трюмо, щоб укласти вологий чуб у зачіску, яку після певної процедури можна було демонструвати у салоні мод.
— Я гадав, Сідалковський, що вже знаю тебе, як самого себе, але при ближчому знайомстві…
— Ви хочете сказати, що при ближчому знайомстві в мені, як у безбережному океані, відкрили ще один, досі невідомий вам острів?
— Я знав, доктор, що ти такий, але щоб отакий, що навіть у черевики наливаєш одеколон, — ніколи не думав…
— Цнотливість — понад усе! Це мій девіз! Хочете, Грак, бути пахучим — їжте хвою. Зміцнює зуби, терпнуть, як при активних поцілунках, губи, і в роті така духмяність, ніби ви все життя були лісником і працювали в сосняку. А щодо мене, то я, Грак, — наче жінка. Точніше — як цікава жінка. Чим більше її розкриваєш, тим більше у ній загадок. Отаке се ля ві! Ви коли-небудь таких жінок зустрічали? Мовчите? То ж бо! Вам таких навіть ваш дядя Філя не покаже. Такі на адреси не йдуть.
Сідалковський не спускав очей зі свого відображення в дзеркалі і тягнув, стискуючи, носа: з таким розрахунком, щоб він не розширявся, а звужувався біля ніздрів, набуваючи аристократичної форми — тонкої і рівної. Грак дивився на нього і не міг приховати свого захоплення.
Сідалковський випнув груди колесом і, весь пахучий і стрункий, дав можливість Гракові ще раз роздивитися себе з найкращого боку — в профіль.