Але те, на що не відважився Октавіан, зробив Євмен Миколайович Грак. Він сміливо переступив поріг кабінету Ковбика і, привітавшись, кинувся до Стратона Стратоновича. Той аж оторопів:
— Ну-ну? А чого це ви?
— Я нічого! Я нічого! Я тільки, Стратоне Стратоновичу, хочу допомогти вам зняти дублянку…
— Яку дублянку? — Ковбик не любив нових слів. — То не дублянка, а звичайний собі кожушок…
— Правильно. Кожушка зняти…
— А чого його знімати?.. Я не дамочка, а кожушок — не спідниця. Сам зніму!
Стратон Стратонович повісив кожушок на вішалку, бадьоро підсмикнув штани і повагом попростував за свій величезний стіл.
— У вас якась пропозиція чи прохання? Як ваші жести розуміти? — усівся в своє улюблене крісло Ковбик, підмостивши подушечку.
— Прохання, Стратоне Стратоновичу, прохання!
— Ви б нормальним голосом говорили! Що ж у вас за прохання, як не секрет…
— Сьогодні, Стратоне Стратоновичу, п'ятниця…
— Ну-ну! А завтра, кажуть, субота. Так що ви пропонуєте?..
— То я пропоную, Стратоне Стратоновичу, випити!
— Випити? А на честь чого випити? І чого випити? Пепсі-коли?
— І пепсі-коли, Стратоне Стратоновичу, на честь мого повернення, Стратоне Стратоновичу!
— Мало тут честі! Був би я на їхньому місці, то взагалі б вас не випустив. Мабуть, камери перевантажені, що вони з вами так швидко розпрощалися. Додуматися тільки: взяти у баби гроші!!!
— У діда, Стратоне Стратоновичу…
— А яка різниця — у діда чи в баби? Чи для вас це має якесь значення?
— Не має, Стратоне Стратоновичу.
— Не має. Отож відсьогодні ніяких випивок у стінах «Фіндіпошу»! Чули, Грак? Запам'ятайте це і ви. Інші вже знають.
— Я запам'ятаю, Стратоне Стратоновичу. Але це востаннє. Ми ж уже приготувалися… Улюблених вами пиріжечків напекли. З яєчком, печінкою, петрушечкою… Це ж на честь і Стратончика.
Ковбик поморщився і про себе сказав: «Бачу, що мерзота, але приємно…»
— Хто ж це напік? Не ви часом?
— Я, Стратоне Стратоновичу, і Зося. Для вас старалися!
— Ви що, думаєте вдома влаштувати той сабантуй?
— Де ви захочете, Стратоне Стратоновичу! Як ви накажете!
— А ваш тесть-генерал також буде присутній на цих хрестинах-звіздинах-іменинах?
— Він не генерал, Стратоне Стратоновичу. Він швейцар, Стратоне Стратоновичу. І то колишній. З ресторану «Лейпціг».
— Яка різниця? У лампасах же!
— Так ви поїдете, Стратоне Стратоновичу? — Грак перелякався, побачивши, що Стратон Стратонович узявся за газету.
— Два генерали на одній свайбі, мабуть, забагато. Ви вже там якось без мене.
— Як же без вас, Стратоне Стратоновичу? Це ж усьо готувалося на вашу честь.
— Ви ж на початку казали, що на вашу! А тепер уже на мою?
— На мою і на вашу. Сина ж я назвав на вашу честь, Стратоне Стратоновичу. Знаєте, в загсі не хотіли записувати…
— Як це не хотіли? — опустив газету Стратон Стратонович.
— Сказали, застаріле ім'я, Стратоне Стратоновичу, — поскаржився Грак. — Та ще й мораль нам із Зосею почали читати: «А ви про дитину подумали? З таким ім'ям у світ хлопчика пускати! Хто тепер Стратоном дітей називає?»
— А як же називати? — перепитав Ковбик. — Жоржиком-Коржиком?!
— Єгорчиком, Альбертиком, Валеркою порадили…
— А Боніфацієм вони вам не могли порадити? — розгнівався Стратон Стратонович. — Теж мені задрипанка асфальтна знайшлась. Тепер кинь каменем у кота, а в Жоржика попадеш…
Ковбик підвівся, підійшов до вікна, оглянув небо, що висіло над Кобилятином-Турбінним. Сонце виткнулося з-за важкої, як насуплені брови Ховрашкевича, хмари, подумало трохи, відмахуючись віялом променів од набридливих хмарних віхтів, а тоді раптом ударило з такою блискучою силою, що Стратон Стратонович од несподіванки аж зажмурився.
— План у них там по блиску горить, чи що?
— Не зрозумів, — нашорошив вуха Грак. — Ви до мене, Стратоне Стратоновичу?
— Не до вас, а до неба! Щось дуже виблискує сьогодні… Так що у вас там, окрім пирогів з петрушкою?
— Варенички, Стратоне Стратоновичу, ваша улюблена качка з яблуками…
— З якими яблуками — симиренка чи сніговий кальвіль?
— Симиренка, Стратоне Стратоновичу, симиренка…
— Ну, якщо симиренка, то прийду…
— Спасибі, Стратоне Стратоновичу!
— Ви мені поки що не дуже дякуйте. До кінця робочого дня далеко, я ще можу й передумати… А якщо не передумаю…
— Не передумайте, Стратоне Стратоновичу!..
— А якщо не передумаю, — повторив Ковбик, — то привозьте усе це добро сюди. І пам'ятайте: це востаннє, Євмене Миколайовичу. Чули? Востаннє! А то тепер усі з верхньою освітою! Усі навчились ручки тримати— і пишуть, пишуть… Батогами їх уже писало б!…
Ковбик таки й справді хотів відмінити випивку, але інтуїція підказувала йому, що треба піти й повивертати у них душі, як калоші,— серединою наверх, позривати з їхніх голів папахи раз і назавжди. «Тепер в моїх руках вони всі. Я їм покажу сьогодні Ховрашкевича…»