О. Хведор зареготався, аж затупотів ногами, аж поміст задвигтів.
- По цій мові - будьмо здорові! - промовив він, наливаючи по чарці.
- По цій мові можна й мені, - додав о. Мойсей.
- Та пий-бо одразу, не смакуй! - приказав о. Хведор, регочучись дрібно. - І чарки біси-батька-зна-які пороблено! Вип'єш, наче муху проковтнеш!
О. Мойсей не сперечавсь, ковтнув хильцем і тільки втягував, по своєму звичаю, обидві губі в рот.
- Казав я тобі, о. Мойсей, що видам дочок за того. хто перший трапиться, чи він буде дяк, чи мужик, чи циган. Одже ж, я так швидко і зроблю. Внадився оце до моїх дочок якийсь ляшок, - ходить та й ходить, трохи не щодня. Дочки й раді, бо, відомо, вже дівчата на порі, регочуть та жартують з ним. А ляшок з себе дуже не поганий, веселий, точить баляндраси моїм дочкам. Тільки чин на йому біси-батька-зна-який! Він якогось пана підписаря підписар, чи що! Фамілія його - Серединський. Приїхало воно сюди на економію недавно, таке миршаве, захуджене, обшарпане, обстрьопане, мизерне, замліле! і називає себе шляхтичем. Передніше колись було мене обминає, знать, соромиться свого дрантя, а як облатався, обшився, став на панка схожий, тоді почав до мене підступати, та все сміливіше, та все сміливіше. Потім дивлюсь, - вже і втиривсь у мою хату! А з дочками куди тобі! наче зріс у панських будинках. І тепер ходить трохи не щодня. Мені вже і надокучає, бо треба з ним панькатись, коли впустив до своєї господи. Будьмо здорові!
Випили й закусили. О. Хведор перехилив порожню пляшку над чаркою.
- Чи це ми вже й вихилили повний графин? Чи не тим, що ти, о. Мойсей, маєш якусь прирожденну нахильність до чарочки?.. Ха, ха, ха!
- Як випили, то господар ще принесе, - одказав о. Мойсей.
О. Хведор скинув чоботи, підгорнув поли, взяв графин і, тихесенько закрадаючись, як кіт до миші, пішов у другу темну кімнату точити горілку з барильця. Серед тиші ночі чути було дуже виразно, як горілка стиха булькотіла з барильця, вливаючись у пляшку і шелестячи по боках скла.
Коли це - щось заворушилось і загомоніло в другій темній кімнатці. В одчинені двері, мов той херувим з небес, вилетів о. Хведор. Од швидкої ходи він аж вихав полами на повітрі, а волосся на голові настовбурчилось вгору, ніби легкий пух. В руках у його був превеликий бутиль доброї горілки.
- Ох мені лихо! - промовив о. Хведор, озираючись на темні двері, ніби звідтіль за ним гнався домовик. - Певно, оце моя матушка почула, що я горілку точу, та так нагнала, що й насилу втік. Коли б лиш не прибігла та не одняла бутля.
О. Хведор поставив бутля під стіл, але, прислухавшись, що знов все поснуло й запанувала тиша в покоях, незабаром витяг і поставив на столі.
- Будьмо здорові! Помершим чарка, а нам горілка, - промовив о. Хведор.
Випили й закусили.
- Смієшся ти з мене, - каже о. Мойсей, - що моя Марія Івановна забороняє мені пити, а сам, бачу, не згірше боїшся своєї жінки…
- Ет, о. Мойсей! Все то твої доктори нашкодили: набрехали моїй попаді, ніби мені горілка шкодить через те, що в мене шия дуже коротка. Бач! Вір дурням! І довга шия - не пий, і коротка шия - не пий. Страхають мене паралічем. Один тому час! І пити - вмерти, і не пити - вмерти! Лучче ж пити і вмерти! Раз родила мати - раз і помирати! Ану, о. Мойсей, їй правду кажуть доктори? Чи стукне мене параліч?
О. Хведор налив, випив і замовк, неначе ждучи параліча.
- Ні, нема! Не бере! - промовив. - Тепер вже не занапастимо себе. Ну, сміливо! Марш уперед.
Знов налили чарки і повипивали.
- Про що пак ми були розговорились? - спитав о. Хведор.
- Про якогось Серединського, про панича.
- Еге! Так, знаєш, занадивсь ото до мене той панок Серединський. Ходив передніше сам, а це вже почав ходити з нашим сусідою, дідичем Хоцінським. А знаєш, як я познайомився з тим Хоцінським?..
- А як?
- Дуже чудно й трохи смішно! Чи до тебе пак приходили панки кумами держати до хреста мужичих дітей?
- Приходили перед повстанням і не раз, а це щось і перестали, - одказав о. Мойсей.
- Ото ж і до мене було оце й несуть хрестити мужичу дитину. Кумою - молодиця, а за кума - панок з заводу. Що це сталося з панами? - думаю було собі. - Колись дерли шкуру з людей, а це почали брататись та єднатись, навіть пити з ними горілку. Щось воно та є. Аж воно так і вийшло. Випиймо, о. Мойсей… - Раз якось принесли дитину до хреста. Кумою - молодиця, а кумом - якийсь незнайомий пан, здоровий, огрядний, з маленькими тонкими ніжками, - достоту неначе хто підпер барило двома паличками. Заповістивсь мені, що він такий і такий дідич, близький мій сусіда, і приніс до хреста дитину свого робітника, доброго й вірного, знаючи звичай - од хреста не цуратись. А я собі думаю: дай трохи пожартую з паном, щоб не дуже квапився куматись з людьми, бо таки заздрівав його щирість. Веду кумів у першу хату і починаю хрестити дитину по всім правилам, як личило такому кумові. Читаю помалесеньку, виразно, поважно, слово за словом, а дяк з паламарем приспівують. Стоїть мій пан, перекидаючи з ноги на ногу своє барило. А я читаю та й читаю, та співаю! Дивлюсь, - пан мій вже сопе, а з лоба піт горохом котиться, а я читаю та читаю! Ха, ха, ха! Нехай, думаю, покуштує, що є на світі дещо й важке. Дивлюсь, - вже близько кінець. Я перемахнув для поважності на молебінь, давай вичитувати один, потім другий. Хоцінському дав на руки дитину. Він червоніє, от-от упаде! Годі, думаю, - буде пан до нових віників пам'ятати, як о. Хведор хрестив дитину. Навпісля чую - мій пан аж трохи заслаб, мабуть, одстояв ноги. Так-то ми й познайомились. Ковтай муху, о. Мойсей!
- Ні! щось мало поживи з цієї мухи. Буду я ґедзів ловити, абощо.
О, Мойсей достав з другого стола стакан, налив трохи не повний і почав дудлити.
- От і почав Хоцінський до мене вчащати; просить і до себе, дає мені гостинці, шле мені з сахарні по голові сахару, - бачу, чогось годить мені, тупцяє коло мене; а як прийде до мене в гості, в'ється коло моїх дітей, тирить їм у руки польські книжки, цвенькав до їх по-польській.
- Та наші пани, - промовив о. Мойсей, - таки догоджають батюшкам, хто вміє кільки слів цвенькнути по-польській. І я, грішний, колись ненароком так собі випадком промовив слів двоє по-польській до свого пана, - зараз на другий день прислав хуру дров! За дві слові!
- Зате ж підставляють вони стільця тому, хто не годить їм! - промовив о. Хведор. - Чи чув про благочинного з Куцого? Як його обговорював дідич Панятівський перед архієреєм, перед сторонніми людьми, перед панами за обідом, тоді, як вікарний їздив по єпархії! Де ж пак! видумав якусь історію, ніби його свиня вскочила в попів огород; піп ніби дав їй сто різок, звелів зв'язати і одіслав соцьким у стан, вкупі з прощенням на «оную безпокойную рябу панську свиню».
О. Хведор зареготавсь, наливаючи горілки в чарку, аж горілка перелилась через край.
- І справді, чудна та Польща, - промовив о. Мойсей, - сама лежить зв'язана, скручена, ледве дише, а ще таки простягає руки, щоб щось наше загарбати собі.
- Будьмо здорові, о. Мойсей! закушуй-бо, а то на голову буде важко… От і почав ходити Хоцінський з Серединським. Чи не моститься часом він у свати до моїх дочок?
- Ой, не хапайся, о. Хведор, з сватанням! Питай людей.
- Добре тобі й говорити, коли тобі на шиї не сидить сім дочок.