Жадан знав, що Бадяка дуже легко покарали за смерть Чорнодуба. Як казала Кротова, символічно: службова догана за наказом облздороввідділу. Жадан пригадав афоризм Кулі: при доброму харчуванні і службовій догані можна дожити до ста років, дочекався: тепер Бадяк, знахабнівши, почувається мало не героєм. Ще й нагороду вимагатиме.
— Все може бути, — стримано сказав Жадан. — Треба підготувати ізолятор на випадок захворювання.
— Ви й справді боїтесь? — занепокоївся Огородник. — Ви ж самі казали, що коли своєчасно ввести гамма-глобулін…
— Цим шістьом, — продовжував Жадан, не відповівши Огороднику, — треба три дні вводити гамма-глобулін. Іншим — два дні. Крім того, подружжю Моргунів дамо метафен. На жаль, у мене не вистачить на всіх.
— А як же інструкція? — знову втрутився Бадяк. Сидів тепер не в кутку кабінету, як у листопаді (там зараз тихо прилаштувалася Ліда, яка боялась чомусь звести на Жадана погляд, хоч він весь час зиркав у її бік), а поруч зі столом Огородника. Почувався впевнено, нічим не нагадуючи отого похнюпленого винуватця людської смерті. — Інструкція дозволяє тільки одноразове введення гамма-глобуліну. І ніякого метафену там нема.
— На жаль, ви й досі не вивчили інструкції, — ледве стримуючись, сказав Жадан. — Бо там говориться, що в екстремальних випадках можна двічі вводити. А професор Мідатов вводив у Білорусії п'ять днів поспіль. Були такі ж тяжкі вовчі укуси.
Про метафен він не згадав.
— Я не дозволю порушувати інструкцію, — затявся Бадяк. — Мені відповідати за людей, а не вам. Я пишу призначення і історію хвороби.
— Ми хто з вами? Що важливіше — щоб бумага була справна? Чи життя людське? — вигукнув Жадан, розуміючи, що даремно він зривається, що цей Бадяк, відчувши свою безкарність, знущається з нього, мстить за своє приниження два місяці тому.
— Інструкції пишуться для того, щоб їх виконувати, — мовив Бадяк уперто.
— Інструкції пишуться людьми і так само недосконалі, як усі наші знання! В написанні цієї інструкції, на яку ви посилаєтесь, хоч і не знаєте її, я брав участь. Я!
— Ви? — не зрозумів Бадяк, мабуть уперше в житті побачивши перед собою живого автора інструкції; це, мабуть, таке ж дивне відчуття, як познайомитись з автором популярного анекдоту.
— Я! І я не збираюся бути рабом своєї ж власної інструкції. Нам треба рятувати людей. Становище дуже серйозне. В шести випадках маємо практично зараження вірусом сказу прямо в мозок. Промивання ран зроблено з запізненням. Єдина надія на гамма-глобулін…
Бадяк легенько усміхався кутиками рота й, поклавши ногу на ногу, похитував довгою шкіряною пантофлею з червоною підкладкою: Жаданові здалося, що то собачий язик.
— Однаково я робитиму тільки те, що написано в інструкції. Бо як хтось помре, ви все на мене одразу звалите. Як минулого разу. Ви собі в Київ повієтесь, а я… Нема дурних!
— Та як ви смієте! — раптом скочила зі свого місця Ліда й підбігла до Бадяка. — Ви… ви… роз'їжджаєте по концертах, а потім влаштовуєте хамські сцени! Та ви знаєте, хто такий Євген Петрович?
Такою Жадан її ще не бачив. Мабуть, ніхто не бачив, бо Огородник і Бадяк роти пороззявляли від здивування: якась тиха, непримітна шмаркачка, голосу якої вона досі не чули, раптом дозволяє собі таке. У Бадяка навіть пантофля з ноги звалилася від несподіванки. Не на собачий язик вона схожа, а на тараню, подумав Жадан.
— Федоре Кириловичу, — звернулася Ліда до Огородника, — хто зараз відповідає за призначення антнрабічного лікування? Га? Згідно з вашим наказом?
— Ви.
— Правильно, Лідіє Василівно, — нарешті подала свій дзвінкий голос Кротова. — Бадяк уже показав себе, досить. Я повністю підтримую Євгена Петровича. Професор Мідатов розповідав мені…
— Отже, так, — перервав її спогади Жадан. — Крім гамма-глобуліну і вакцини, треба призначити комплекс вітамінів, десенсибілізатори. Вакцину вводити двічі на день. Я домовився з Мідатовим, з Москви пришлють найкращі серії вакцини.
Побачив, як старанно записує за ним Огородник. У разі чого вони прикриються цими записами, щоб зняти з себе відповідальність, подумав байдуже.
— І ще одна, дуже принципова річ. — Жадан подивився у вікно, за яким лежала замерзла річка і все було нерухоме, наче зупинилася вічна течія життя. Зливаючись із снігом і небом, на далеких узвишшях за рікою невиразно біліли будівлі старовинного монастиря. — Треба будь-що забезпечити суворий режим у відділенні. Щоб ні краплини спиртного сюди не потрапило. Бо завтра Новий рік, потім різдво, водохреща. Скільки приводів випити… Дуже небезпечно. Федоре Кириловичу, попередьте весь персонал.