VII
Куля важкими кроками міряла свій кабінет, задихаючись від гніву.
— Ні, ви подумайте тільки, яка гнида цей Огородник! Щоб дорікнути обідом! До речі, треба пообідати, я замовила. Нас чекають.
— Ні, — ввічливо, але твердо відмовились Кротом і Жадан.
— Ось бачите! Ну, я йому покажу. І Михайлу Михайловичу теж. Його коханка — медсестра в Огородника. Вона і доповіла. Я закрию йому кухню, бо в нього рибний і м'ясний цехи разом, — він у мене тоді поскаче. Згадає той обід. Ну, нічого, — заспокоїлася вона, — ми зараз тут щось організуємо. Щоб санітарний лікар та не міг нагодувати своїх гостей, де ви таке бачили?
Вона гукнула якусь Ганю й щось їй прошепотіла на вухо.
Кротова і Жадан почали знову відмовлятись, але вже не так переконано, бо їсти таки хотілося; Кротова наполягала на тому, щоб виїздили вони зі Старої Митниці негайно, поки не стемніло, а Жадан уперся, що нікуди вони не поїдуть, поки не напишуть службової довідки. Треба, щоб її на місці, тут і зараз же підписали Огородник, Бадяк і Куля. Тільки після цього вони виїдуть. Дорога добра, можна їхати і ввечері. Кротова сперечалася з ним, казала, що довідку краще написати завтра, в області, бо все одно всю цю історію обов'язково треба доповісти завідуючому обласним відділом охорони здоров'я і головному лікареві облсанепідстанції.
Дивно, але Куля рішуче підтримала Жадана.
— Ви цю гниду, Огородника, бачили? А цього подлєца Бадяка? Та вони вам потім на чорне скажуть біле, від усього відмовляться. Негайно треба написати, щоб не відкрутилися потім. Тільки всю правду пишіть, Євгене Петровичу. Не слухайте нікого. І мене, стару дурепу, не жалійте. Я теж винна, хоча нам і заборонено втручатися в лікування тих, кого покусали скажені тварини. Мені теж треба добре дати по шапці.
— Хто вам заборонив? — поцікавився він. — Адже в п'ятсот сороковому наказі…
— Та Діна Михайлівна. Вона сказала, що ми однаково нічого в цьому не розуміємо. І не маємо права.
— Дозвольте, а якщо ви бачите, що хірург не знає, як бути, або помиляється, ви що, будете мовчати? Хай людина гине? Ви хто? Лікарі чи санітарні чиновники?
Тут втрутилася Кротова, почала ображено пояснювати, що Куля не зовсім правильно її зрозуміла, що це зроблено заради порядку і централізації, що тільки вона, як обласний спеціаліст, може за всі призначення відповідати, бо якщо в кожній районній санепідстанції почнуть вказувати хірургам, що і як вводити хворому, то вийде з цього тільки страшна плутанина.
В цю хвилину повернулася Ганя з великим скляним підносом, на якому лежали бутерброди, і сказала, що Жадана питає якась мала дівчина. Стоїть надворі, а всередину санепідстанції йти боїться.
Він дуже здивувався і вийшов, не одягаючись, у двір.
Його чекала дочка Чорнодуба.
На ній було сіре картате пальто з капюшоном, плетена зелена шапочка. Обличчя бліде, зморене, ніс посинів від холоду, й під очима темні кола. Вона злякано дивилася на Жадана, і йому здалося, що не важке, незграбне пальто вона на собі носить, а клітку. Пташеня в клітці.
— Ти що? — спитав. — До мене?
— Ну.
— Ти змерзла. Ходімо в дім.
— Ні, ні, — відступила на два кроки дівчина, — не хочу. Краще тут.
— Як тебе звати?
— Ніна.
— Що в тебе? Кажи.
— Дядю, це правда, що мій тато помер?
Він зітхнув і нічого не відповів.
— І в мене ніколи більше не буде тата? — спитала Ніна. — Чому мені його не показали?
Він чекав, що вона зараз заплаче, але очі її були сухі, а питала вона так зосереджено і спокійно, наче на уроці математики просила вчителя пояснити щось складне і незрозуміле.
Жадан знову промовчав.
— Ви не вірте мамі, — сказала Ніна. — Мама погана. Вона неправду каже. Тато добрий.
— Хіба можна про маму так казати?
— Можна, — кивнула головою Ніна. — Я маму ненавиджу. Як тільки підросту, піду від неї світ за очі. Це через неї тато загинув. Вона його гризла вдень і вночі, життя йому не було… А тато добрий, він усіх любив, нікого не зобиджав. Він її боявся, як вогню. Але любий і весь час малював.
Він згадав троянду з жіночим обличчям.
— Мама хотіла шубу купити, казала, що вже стидно їй у старому пальті ходити, — продовжувала Ніна. — А тато якраз фарби купив і в сараї ремонт зробив. Казав мамі, щоб зиму вона ще походила у пальті. Мама його трохи не побила, кричала, що полюбовника заведе, а тато просив, щоб при дітях вона цього не казала. Дядю, в неї є полюбовник, я знаю. І тато знав. Він продукти возить. Такий гидкий, товстий.