Лариса теж підвелася. Була в довгому декольтованому вечірньому платті з червоного шовку. На тлі догораючого полум'я в каміні її плаття спалахнуло вогненно, й крізь цю червону барву чорно проглянула тінь її стрункого тіла.
— Я вас усіх прошу. Киньте це. Ми веселитися зібралися чи розмови про смерть вести…
— Може, якось заспокоїти Валю і Володю? — спитала Ірина.
— Не треба, — спокійно відповіла Лариса. — У них свої проблеми, вони самі розберуться.
До Жадана підійшов Оскар. Був маленький, зсутулений, складався, здавалося, весь з гострих кутів. На гострому носі висіли окуляри з товстими скельцями, в яких зменшувалось його й без того невеличке обличчя. Йому було років сорок, але мав вигляд старого, втомленого власною мудрістю професора, що випадково потрапив у товариство дошкільнят.
— Вибачте, ви хто? Історик? Філолог?
— Лікар, — відповів Жадан.
— Лікар? — здивувався Оскар, дістаючи з кишені піджака (він єдиний не скинув піджак) люльку, сірники й залізну табакерку, на якій був зображений якийсь поважний вусатий пан.
— Дивно, — почав натоптувати тютюном люльку Оскар. — Лікар… А міркуєте, як випускниця інституту шляхетних панночок… Хто-хто, а ви повинні знати, що в основі життя лежать біологічні закони, а не всякі гарні слова. Природа розвивалась без усяких слів, без усіх цих абстрактних, імлистих понять типу «совість», «добро», «зло» і досягла величезного розквіту й небаченої доцільності й різноманітності. А чому? А тому, що в основі розвитку кожного організму, кожного виду були три програми: забезпечення енергії — тобто харчова, продовження роду — тобто статева, забезпечення власної безпеки — тобто захисна, чи агресивна, як кому завгодно… Ці програми породили запеклу боротьбу за існування.
— І ви думаєте, що людина також живе тільки за цими вашими програмами?
— Безперечно. — Оскар нарешті запалив люльку, пахнувши на Жадана димом, що мав приємний медвяний запах.
Гостям уже набридли теоретичні дискусії, й вони подалися до вітальні, де Володя лаштував відеомагнітофонну приставку до телевізора, щоб показати не бачений на Козинці супербойовик «Троє в ліжку». Тільки Оскар та Жадан залишалися біля каміна.
— І ви хочете все багатство людства — всіх — убгати в прокрустове ложе отих трьох примітивних програм? — спитав Жадан.
— Звичайно. Як усе живе, люди теж підлягають біологічним законам. І в цьому плані немає різниці між горилою і, скажімо, Шопеном. Вся різниця між ними полягає в тому, що горила кричить на дереві, зазиваючи самицю, а Шопен грає на фортепіано. Ми зараз вивчаємо глибинні програми, якими користуються організми різних видів, і порівнюємо їх, — знаходимо вражаючі подібності. Не такі вони вже й примітивні.
— І цим ви хочете довести, що людина — така ж тварюка, як і інші?
Оскар спокійно посмоктав люльку, наче хотів показати, що його не обходять злостиві Жаданові закиди; Оскар звик до такої роздратованої реакції тих, хто був вихований на старих канонах й віруваннях віків минулих, на вченнях тих наївних просвітників, які проголосили людину вінцем природи, надавши їй рис ідеальних, майже божественних, відірвавши людину від матеріального субстрату.
Помовчавши, Оскар спокійно, наче маючи справу з нерозумною дитиною, сказав:
— Ми хочемо вивчити справжні можливості людини як складної біосоціальної машини для переробки інформації. Хочемо знати кількісні параметри людини — чого від неї можна чекати, а чого не треба. Вивчаємо роль генетичних програм у поведінці людини. Будьмо відверті — вісімнадцяте і особливо дев'ятнадцяте століття переоцінили людину, створили навколо неї багато брехливих міфів. Звідти й бере початок наша теорія про те, що методом виховання можна змінити людину, як мічурінське яблуко, дуже швидко зробити її доброю, благородною, чемною, чесною і так далі. А дзуськи! Бо під тонким шаром виховання нерідко в людини криється крокодил — тобто програми, про які я кажу. Ви, мабуть, чули про той недавній випадок, коли людина з двома вузами, яка провела ціле життя біля книжок, у колі інтелігентів, зарізала свого колегу й розчленувала його тіло так, що потім лише залишок ноги знайшли і не змогли точно ідентифікувати, чи він належав убитому,
— Чув. Це виродок. І виняток. Що він доводить?
— Він доводить те, що в людині нерідко сидить звір. Я не кажу — завжди, але — нерідко. І нам треба вивчати цього звіра, а не заплющувати на цей безперечний факт очі. Вивчаючи роль різних програм, ми зможемо моделювати поведінку людини, прогнозувати її можливі вчинки, злочини й подвиги.