— Хочете знайти гени чесності й злочинності? — всміхнувся Жадан, якого почав дратувати цей самовпевнений чоловік.
— А ви не смійтеся, це дуже важлива річ. Я певен, що невдовзі ми дізнаємось, від кого чого можна чекати. Цілком можливо, що є гени злочинності. Американські дослідження підтверджують цей факт. Людина сама про себе не знає, на що вона здатна. А ми хочемо знати. І будемо, настане час. А знаючи, скажімо, що перед нами злочинний тип, який може в потенції скоїти вбивство, ми зможемо і попередити це. Так що ми з вірою й надією дивимось у майбутнє.
— Це все науковоподібна маячня, не більше. Дурите ви державу, берете гроші на дослідження, обіцяєте золоті гори, а самі… — махнув рукою Жадан і, ставши на коліна, почав щипцями перевертати обгорілі головешки в каміні. Із сизого жевріння посипалися іскри, вихопилося кілька язичків молодого полум'я, на нього війнуло жаром, потім знову все заспокоїлося. Він докинув свіжих дров.
Оскар старанно вибив згорілий тютюн з люльки і заходився чистити чубук залізною шпилькою.
— Ви лікар і не вірите в існування біологічних програм? — спитав.
— Вірю. Але, крім тих, про які ви розповідали, людина має інші, вищі програми… А часто діє всупереч усяким програмам. Без цього не було б людства…
— Вищі, — став продувати люльку Оскар. — Я стежив за вами, ви мене зацікавили одразу. Бо ви не пили, я теж не вживаю алкоголю, і мене це зацікавило. Я хотів зрозуміти, в чому причина.
— Був випадок, після якого я зав'язав.
— Значить, ви герой наших днів. Про вас можна складати пісні і друкувати з вами інтерв'ю, — усміхнувся Оскар. — Дуже модно. Але не в цьому річ. Ось ви танцювали з цією… декламаторкою.
— Жанною, — підказав Жадан.
— Так, Жанною. Оригінальне створіння, цілком підпорядковане одній певній програмі. Я бачив, як ви пригортались до неї. Вам було приємно, чи не так?
— Припустимо.
— І ви в ту мить хотіли б з нею… тільки чесно?
— Хотів би.
— Ви її знали до цього? — спитав Оскар.
— Ні.
— І не закохані в неї?
— Ні.
— Значить, ні про які вищі матерії — про духовну спільність, святе кохання, сімейне щастя — мови не могло бути?
Жадан промовчав.
— Отже, спрацювала ваша примітивна статева програма, — холодно вів далі Оскар. — Ви тільки не подумайте, ради бога, що я вас за це засуджую…
«А яка програма штовхає тебе в обійми Ірини Мороз?» — подумав Жадан, але знову промовчав.
— Я нікого ніколи не засуджую. Я лише вивчаю об'єктивні факти. — Тепер Оскар дістав інший гатунок тютюну, із синьої пластикової торбинки, й знову почав натоптувати люльку. — Так от, що лежить в основі цих програм, які керують життям на землі? — лекторським тоном запитав він.
Жадан мовчав. З сусідньої кімнати долинали вибухи реготу.
— Прагнення щастя, — відповів Оскар на своє запитання. — Гедонізм — велике слово. Як ви думаєте, чому тепер люди кинулися у шалену гонитву за матеріальними благами, чому казяться, купуючи автомобілі, дачі, меблі, одяг, магнітофони, чому в світі стільки розлучень, стільки зрад, стільки алкоголіків?
— Не всі це роблять, — сказав Жадан.
— Переважна більшість! — пихкнув Оскар люлькою, міряючи кімнату з кутка в куток. — А якщо не роблять, то мріють робити! Тому що люди, майже все людство, зрозуміли нарешті, що всі смертні, що все минає назавжди, що загробного життя нема. В цьому Володя правий, хоч і примітивно він це викладає. І, зрозумівши це, тобто те, що і так давно було відоме, а у тварин взагалі проблеми смерті нема, люди стали люто, похапливо гнатися за щастям — дайте нам його, дайте сьогодні ж, зараз же, негайно. Тобто почали активно реалізувати свої біологічні програми. Яскравий приклад того — цей дім і його господарі.
— Ви взяли якусь маленьку частинку правди й видаєте її за повну істину! — Жадан не помітив, як підвищив голос. У скельцях Оскарових окулярів загорілися два маленькі вогнища — це в каміні зайнялися поліна, підкладені Жаданом. — Від ваших параноїчних теорій один крок до повного духовного знищення людини, до зведення її до рівня свині… Мовляв, дайте їй жерти, дайте доброго кабана — і вона одразу ж захрюкає від щастя.
— Не треба, лікарю, звинувачувати мене в тому, в чому я не винний. — Новий дим, що пихкав з Оскарової люльки, був смердючий і терпкий, наче від сигари. — Я розумію ваш гуманістичний пафос, ваше неприйняття цих простих істин. Ми тільки кричимо, що ми матеріалісти, а насправді вся наша освіта, наука і культура наскрізь просякнуті ідеалізмом. І тому більшість людей вважає, що подібність людини до тварини огидна. Мовляв, як же це? Ми літаємо в космос, ми володарі землі, а нам показують мавп і кажуть; це наші близькі родичі. Це образливо! Якщо людина не хоче уподібнюватись тваринам, не хоче нічого спільного мати з законами біології, будь ласка, є гарний вихід; передайте всю людську інформацію штучним апаратам, роботам, машині і самоліквідуйтеся як вид. Видайте декрет про самоліквідацію гомо сапіенс. А машина житиме вже за своїми законами.