— У вас все готове, Петю? — звернулася Гаркуша до Кучерявого, який повинен був підготувати вірусну емульсію для зараження лисиць.
— Ще ні. — Вираз загального задоволення життям і тим, що почув пікантну подробицю з життя Соні, злиняв з обличчя Кучерявого.
— Я ж вам ще вранці наказала.
— А Олексій Олександрович наказав мені інше. Я бігав на товарну станцію питати, чи не прийшов контейнер з його меблями.
— Який це ще Олексій Олександрович? — з грізною насолодою спитала Гаркуша у святій переконаності, що ніякого Олексія Олександровича не існує в світі й що вона нарешті виведе на чисту воду цього брехуна Кучерявого.
— Наш новий завідуючий лабораторією. Нечаєв. Чули про такого? — ще з більшою приємністю спитав Кучерявий. — Ось документи, якщо не вірите.
Він відсунув з черева халат, заліз у кишеню штанів і дістав якісь зім'яті папірці.
Ні слова не кажучи, Гаркуша сіла до настільного боксу — прозорої камери з плексигласу, в якій велася робота з вірусом; з обох боків боксу стирчали клейончаті рукави, перехоплені туго гумовими кільцями: експериментатор засовував сюди руки й вводив їх до камери; зап'ястя міцно стискалися гумками. Жадан не дуже любив працювати в настільному боксі, який, хоч і гарантував безпеку, проте руки швидше втомлювалися, затікали й важче було виконувати складні операції, що потребували особливої точності рухів. Він сів навпроти Гаркуші й теж засунув руки у порожні рукави, згадавши при цьому фільм про людину-невидимку. Гаркуша працювала артистично, любо було поглянути на те, як легко, невимушено й водночас обережно вправляється вона з пробірками, піпетками, шприцами й пінцетами, всюди, де потрібна була найвища зосередженість; найменша недбалість у дозуванні вірусу могла спричинитись до цілковитого викривлення результатів експерименту, від яких нерідко залежала доля людини. Так, помилка при визначенні індексу імуногенності вакцини — тобто її захисної сили — чи рівня противірусних антитіл у крові людини могла призвести до фатальних наслідків. Гаркуша, безперечно, була сильніша за Жадана у вірусологічній техніці, він це знав, і в цьому не було нічого дивного; як правило, жінки набагато краще й терплячіше виконують усі ці дрібні, марудні, нудні, одноманітні маніпуляції, на яких тримаються вірусологія, біохімія чи імунологія; зате вважається, що чоловіки мають перевагу в логіці мислення, у раптових осягненнях істини, яка часто криється за строкатими рядами малозрозумілих цифр, і потрібна велика уява, натхненний порив думки, щоб за сірим, непроглядним туманом абстрактних даних помітити якесь нове знання, відкрити щось нове в науці. Жадан мав цю перевагу над Гаркушею, це всі визнавали. Крім неї.
Кучерявий сидів за суміжним столом, готував розчин тіопенталу для наркотизування лисиць. Щодо цього Жадан теж сперечався з Гаркушею, яка наполягала на тому, щоб обов'язково робити наркоз — безпечніше й надійніше можна провести зараження, — а він казав, що не треба, бо це може вплинути на результати досліду, адже у природних умовах зараження не відбувається в наркотичному стані, а навпаки — в умовах граничного збудження, стресу. Нарешті Жадан не витримав, махнув рукою й пішов до свого знайомого Борі Голуба, який працював у кардіологічній клініці професора Костюка, й той дістав йому кілька ампул тіопенталу.
Тепер, коли його звільнили від неприємної роботи з вірусом, Кучерявий знову набув умиротвореного вигляду. Не можна було сказати, що він геть нічого не робив у лабораторії; вряди-годи цього вродженого неробу, розбещеного батьками, школою, медичним інститутом, аспірантурою, яку він так і не скінчив, і поблажливими колегами, котрі не хотіли з цим знавцем усіх інститутських новин і таємниць заводитись, Гаркуша все ж таки примушувала сісти за настільний бокс чи вдягти на себе прозору маску й попрацювати; правда, Жадан висловлював побоювання, що маска лусне під натиском пики Кучерявого; відсапуючись і вкриваючись потом, Кучерявий з сонливою повільністю та обережністю брався за інструментарій, робив довгі перепочинкові паузи, при першій же нагоді влаштовував півгодинні перекури, а найчастіше скидав усю роботу на лаборантку Тамару, зникав десь надовго, чекаючи, поки вщухнуть пристрасті, пов'язані з його втечею. Побувавши в одній аспірантурі й трьох науково-дослідних інститутах, Кучерявий так і не спромігся написати бодай елементарну кандидатську дисертацію, хоча за поважністю й схильністю до теоретизування він перевершував багатьох докторів наук; ходив бездоганно вдягнений у солідні костюми зі старанно дібраними під їхній колір краватками, носив солідні сірі капелюхи й темні плащі, а не так, як Жадан — якісь там зелені, напівармійські бушлати з каптурами чи легковажні спортивні куртки, і той, хто не знав Кучерявого, зустрічаючи його в коридорі інституту, був переконаний у тому, що перед ним видатний учений, молодий талановитий професор, який гідно представляє вітчизняну науку на всіх форумах світу.