IV
Майже щонеділі вони з мамою ходили на кладовище, на могилу батька. За кілька років, що минули від його смерті, ці відвідини о будь-якій порі року перетворилися не просто на механічну звичку, на бажання пройтися по свіжому повітрю, а стали для Жадана чимось більшим: потребою для душі, яка прагла тихої хвилини зосередження, мовчання, очищення і сповіді — тільки перед ким, перед чим? Невже перед тілом батьковим, заритим у землю на глибині двох метрів, безжально знищеним невблаганними біологічними процесами? Невже перед батьковою фотографією на фаянсовій овальній плакетці, прикріпленій до чорної лабрадоритової плити? Фотографію замовляв у майстерні на вулиці Леніна, у напівпідвальчику, де пахло столярним клеєм і все було таке буденне, без жодної таємниці, а на столі приймальниці й на підвіконнях лежали зображення десятків облич людей померлих — і в цьому була якась незбагненна таємниця. Невже перед горбком землі, на якому він навесні висаджував квіти, а боки обкладав дерном, принесеним з інституту? Жадан, як людина раціональна, позбавлена будь-яких потойбічних ілюзій, не вірив у всі ці біологічні поля та екстрасенсів, якими наприкінці двадцятого віку так захоплювалися інтелектуали у київських салонах, він іронічно ставився до так званої ноосфери, тобто до міфічної духовної матерії, яка оточує землю і в якій нібито зберігається ефірно-тремтливий потенціал померлих людей. Знав, що існує земля, важка київська глина, схили Байкової гори, які поросли ліщиною, березами, осиками, дубками, і що схили ці угноєні поколіннями киян, більшість яких забуті назавжди й сліду по них не лишилося. Розумів, що всі біохімічні процеси, які відбуваються в землі, відкрито, що нітрофікуючі бактерії, які перетворюють аміак на нітрати, вивчено й класифіковано, що ніяких таємниць у цій горі немає, тільки вічний кругообіг речовин у природі, але саме тут, перед низенькою огорожею, на лавочці, вкопаній ним у землю, коли мовчки вони сиділи вдвох з матір'ю, він відчував потребу звірятися перед Кимось, звертатися до Когось з найпотаємнішими питаннями. Ще ніколи той Хтось не давав йому відповіді, не посилав практичних порад, не вступав у розмову з ним, але після цих коротких хвилин Жадан відчував, як кудись зникає намул суєти, дріб'язковості й гіркоти.
Вуличкою, що була утворена червоними цвинтарними стінами, які тяглися з обох боків, вони пішли вгору, проминувши головний в'їзд у царство мертвих. Мати трималася за нього й ступала повільно: було слизько. Але головна причина полягала в тому, що її мучила задишка й доводилося через кілька кроків зупинятись, щоб перевести дихання. Давала себе знати серцева недостатність, яка прогресувала, незважаючи на те, що він недавно закінчив курс лікування, робив матері уколи сульфокамфокаїну. Цього разу вона, хоч усе своє життя ненавиділа ліки й обходила десятою дорогою лікарів, сама попросила його зробити якісь уколи, і не стривожило його більше, ніж будь-які інші об'єктивні ознаки її хвороби. Десять років тому мати — шкільна вчителька — вийшла на пенсію, отримувала вісімдесят карбованців на місяць й донедавна підробляла, працюючи черговою в зоологічному музеї. Але навесні відчула себе гірше і з жалем покинула цю спокійну роботу, яка додавала до її пенсії ще вісімдесят карбованців.
Вони не піднялися, як звичайно, на вершину Байкової гори, туди, де був вхід у польську і німецьку ділянки, а раніше звернули праворуч у вузькі ворота й пішли неходженою стежкою поміж могил, щоб скоротити собі шлях. Ніколи досі вони так не ходили. Снігу на кладовищі було набагато більше, ніж на вулицях. Все довкола мало умиротворений сільський вигляд; навіть іржаві огорожі, якими живі оточували мертвих, щоб ніхто не відібрав від них їхні клапті землі, не дратували Жадана, а навпаки — плутаниною залізних та чавунних орнаментів тільки підкреслювали неторкану білість схилів. Біля однієї могили вони зупинились. На гранітній стелі був видлубаний сірий малюнок: гори, пунктирна лінія маршруту й хрестиком позначене місце загибелі; поруч художник зобразив портрет молодого, усміхненого хлопця і зламану квітку. Під стелою вони побачили зелену пластикову каску, вкриту сніговою подушкою, і альпіністський льодоруб.