Розділ чотирнадцятий
«ВАША ВЗЯЛА! ЗДАЮСЯ…»
Ніхто, ніколи й нізащо в світі, напевне, не зміг би здогадатися, що за третьою від входу лавою, де мала відбутися зустріч суперагента з Рубильником, у гіллі розлогої верби замаскувався… лейтенант Євдокименко!
Так, так! І в цьому нема нічого дивного. Адже Яким Якович із раннього дитинства почав готувати себе до майбутньої роботи і зрештою так досконало оволодів усіма її хитрощами, що йому нічого не варто було замаскуватись навіть на голому місці.
І от зараз життя змусило лейтенанта Євдокименка продемонструвати свої здібності в усій своїй красі.
Задум Якима Яковича був простим і водночас мудрим. Суперагент та Рубильник мали зустрітися на лаві під лейтенантом — про це йому сповістив електронний горобець! — отже Якиму Яковичу лишалось тільки дочекатися їхньої появи і, коли Рубильник передасть у руки Z-003 клей, взяти його на гарячому.
Лейтенант Євдокименко спокійнісінько чекав, грівся на лагідному вересневому сонечку й уважно позирав на вхід до скверу.
Аж ось на алеї з'явився Z-003! На цей раз, як відзначив лейтенант, він знову змінився і був уже не сантехніком і не академіком, а звичайним заслуженим пенсіонером, що прийшов посидіти в сквері й подихати п'янким осіннім повітрям. Суперагент, човгаючи ногами, прочапав до лави й, важко кахикнувши, сів. Потім розгорнув газету, в якій заздалегідь проколупав дві дірки для очей, і, в даючи, ніби читає, почав пильно роздивлятися навкруги.
Рівно о шостій з-за дерев у кінці алеї вигулькнула постать Рубильника. Він весь час озирався, і такий був у нього зляканий вигляд, що він помітив агента лише тоді, коли той підвівся йому назустріч і промовив:
— Молодий чоловіче, вечір добрий! Посидьте з дідусем, якщо не поспішаєте.
Рубильник злякано блимнув на агента, не впізнав його й кинув:
— Одчепися, діду! Теж мені, знайшов компанію!
Та коли Z-003 підморгнув йому — мовляв, усе гаразд! — Рубильник упізнав колишнього сантехніка й гигикнув:
— Ну, ти даєш, батя!
Вони потиснули один одному руки й сіли на лаву.
«Ну от, — подумав спокійно лейтенант, — ще кілька хвилин — і справу закінчено!»
— Товар принесли, молодий чоловіче? — приступив до діла агент.
— А чого б я приходив! На тебе помилуватися? — вишкірився Рубильник.
Він видобув з кишені невеличку плескату пляшечку від потрійного одеколону з густою зеленкуватою рідиною.
Очі агента хижо зблиснули, й він потягся рукою за дорогоцінною пляшечкою, але Рубильник спритно сховав клей у кишеню:
— Ша, батя! Без рук! Спершу — гульдени.
— О, пробачте, — трохи знітився агент, — ось вони, ось! — І заходився витягати з кишень піджака тугі пачки.
— Скільки тут? — від такого видовища Рубильник аж очі витріщив і у вухах йому разом із шелестом грошей залунав лагідний шепіт морських хвиль, гомін південних пальм і ревисько ресторанного оркестру.
— Вистачить, — відказав недбало Z-003, — як і домовлялися: крапля — сто карбованців. Давайте зважимо товар, а тоді вже й розрахуємось.
Агент видобув із кишені мимохідь поцуплені у міській аптеці лікарські терези.
— Нема дурних! — відсунувся Рубильник. — Бачили ми таких: ти йому клей, а він тобі — дулю, і тю-тю!
— І не соромно вам! — удав агент, що образився. — Та невже я, чоловік похилого віку, можу обманювати? Та коли б я й хотів утекти, ви, молодий і здоровий, легко наздогнали б мене.
— Хо! — пихато посміхнувся Рубильник. — Од мене, батю, не втечеш! Але грошики — наперед.
Агент зрозумів, що зважити клей не вдасться, і спересердя махнув рукою:
— Що з вами робити! Тримайте!
Він почав відраховувати гроші, а Рубильник розсовував їх по кишенях і голосно шморгав носом від задоволення. Зрештою гроші з рук агента перекочували в кишені злодія, й той весело сказав:
— От і ляля! Тримай, батю, свій смердючий клей! — І простягнув агентові заповітну пляшечку, в якій важко бовталось майбутнє Z-003.
«От і все!» — подумав суперагент і всміхнувся.
«От і все!» — подумав лейтенант Євдокименко, дістаючи з-під пахви пістолет.
І саме в ту мить, коли рука агента стиснула пляшечку, а рука лейтенанта — пістолет, до скверу влетіли Христофор, Васько та Семен.
Вони відразу ж побачили Рубильника й Z-003 й на все горло заволали:
— Держіть їх, ловіть! Це злодії!..
Лейтенант Євдокименко блискавично вискочив зі схованки і на всю потужність своїх могутніх легень — а він був майстром спорту з плавання! — вигукнув: