2
Отут
перед вами —
загублена
совість.
Гадаю,
вона в нас
лише тимчасово:
Без неї ж
не можуть
дорослі та діти
і тижня
прожити
на білому світі…
Згубив її хлопець,
який
тишком-нишком
Надворі
малому
підставив
підніжку,
у іншого хлопця
м'яча одібрав,
сусідці по парті
малюнок
порвав.
А тільки
спитають у нього:
— Навіщо?!
Провину
він звалить
одразу
на інших,
тому
ні в дворі з ним,
ні в класі не грають…
Гадаю,
він скоро
до нас
завітає!..
Ну от,
подивіться,
а що
вам казав я!
Уже
поспішає
по совість
хазяїн!
Ця совість,
я бачу,
належить тобі?
Будь ласка,
бери,
але більш
не губи!
3
А тут
на полиці —
роззява з роззяв,
найкращий
ловець
і винищувач
ґав.
Давно вже
усе він
забув
і проґавив:
забув,
що він має
обов'язки й справи,
забув
десь портфель,
авторучку красиву,
забув
і про те він,
що мама
просила.
А якось
на ґаву
так рота
роззявив,
що сам
загубив себе,
бідний роззява!
Ще й досі
Дивується
всюди
народ:
од хлопця
зоставсь
лиш роззявлений
рот…
Як тільки
зустріне його
хтось із вас,
скажіть,
щоб зайшов
за собою
до нас.
4
Ця купа
велика —
загублений час.
Боюся,
що й місця
не стачить
у нас…
Ось —
час
для навчання,
загублений
в школі, —
його вже,
напевно,
не вернеш
ніколи!
Тут —
час допомоги
і мамам,
і татам,
який
у розвагах
втрачали
завзято.
Там —
Час
для зарядки,
що в ліжках
згубили
і разом
зі спортом
у ліні
втопили…
Тут
стільки часу
погубили
невчасно,
що я
вже й не знаю,
куди його
класти!
Напевно,
мені доведеться
на дверях
скоріше прибити
табличку фанерну,
щоб з неї
нарешті
довідався
кожний:
«Загублений
Час
Повернути
не можна!»
5
А онде
в куточку,
далекім і темнім,
лежить і страждає
загублена
чемність.
Страждає
за хлопця якогось
страшенно!..
Він лізе
в тролейбус,
немов навіжений,
всідається
й дума:
«Усі ви —
хоч трісніть!
Нізащо у світі
не встану я
з місця!»
Він запросто
Дівчинку
може принизить.
Для нього
повага до старших —
дурниці…
Тому-то
й страждає
так гірко
та вперто
загублена чемність,
що може
й померти.
Шепоче про себе:
«Спасибі!»,
«Будь ласка!» —
таким голосочком,
що й слухати
важко.
Привітно
киває голівкою
всім
і всім
поступається
місцем своїм.
Візьміть її
швидше,
я дуже
вас прошу,
а то,
бідолаха,
загинути може!
6
Ось —
дружба,
забута
під партою
в школі.
Такого
не бачив я досі
ніколи!
Ну як —
поясніть мені! —
може це бути,
щоб дружбу,
як зошит
чи ручку,
забути?!