— Олежику, — раптом тихенько покликала Лізка, й Олег аж стрепенувся:
— Знайшла?!
— Ні, — махнула рукою Ліза, — але я подумала: якщо товариша Васі на озері нема, то, може, просто погукаємо Максика? Він почує — і відгукнеться.
— Молодчина ти в мене! — похвалив сестру Олег. — Як я сам не додумався! Ану, давай разом: Мак-си-ку!
— Мак-си-ку-у!! — дзвінкоголосе понеслося над притихлим озером, ударило в комиші протилежного берега і повернулося назад. — Мак-си-ку!! Де-е ти?!
— Що? Де?! Хто! — раптом, як чортеня з тютюнниці, вистрибнула з комишів гола довготелеса й бородата постать в окулярах. Брат і сестра впізнали в ній товариша Васю!
Тільки зараз він був не в гумовому плащі з капюшоном, а в самих плавках та в дитячій панамці на голові. В руках у нього замість страхітливої рушниці була звичайна кулькова авторучка.
— Стій! Заповідна зона! Стрілятиму! — як заведений, вигукнув товариш Вася і наставив на отетерілих дітей авторучку. Але враз помітив, що в руках у нього не рушниця, злякано ойкнув та присів у комиш.
Ліза й Олег не знали, що й робити!
Аж ось постать знову висунулася з комишів.
— Ви що тут шукаєте? — спитав товариш Вася вже іншим, тихим і сором'язливим, голосом. — Невже не знаєте, що гратися тут заборонено?
— Пробачте, що потурбували, — сміливо вийшла наперед відчайдушна Лізка, яка отямилась перша, — але ми прийшли на озеро не гратися, а в дуже серйозній і невідкладній справі.
— Тоді дозвольте поцікавитися, що ж це за справа? — зовсім променисте й лукаво всміхнувся грізний охоронець.
— Та ми… — сказав Олег, щоб Лізка, бува, не прохопилася про дракончика. — Ми той… Ну, ловимо, одним словом, ящірок!
— Для чого вони вам? — здивувався товариш Вася.
— Для шкільного тераріума, — пояснив Олег. — У нас уже є жаби й вужі, а от ящірок не вистачає.
— Ти що ж, зоологією цікавишся? — спитав сторож і трохи більше висунувся з комишів.
— Трохи… — збрехав Олег, бо насправді природознавство не входило в список його улюблених шкільних предметів.
— Зоологія — це прекрасно! — аж засяяли під окулярами очі товариша Васі, і зразу стало видно, що це досить молодий хлопець. — Я сам за фахом — біолог, спеціалізуюся із зоології! Адже вивчати живу природу в усіх її різновидах і проявах — неябияка складна і повчальна справа. Хоча б тому, що ми, вивчаючи тваринний світ, зможемо набагато глибше пізнати й самих себе. — Голос сторожа звучав так захоплено й натхненно, що Олег подумав: доведеться, напевне, прослухати цілу лекцію.
Та він помилився.
Товариш Вася раптом обірвав свою промову і вже більш строго запитав у дітей:
— А навіщо ви мене кликали?
— Вас?! — щиро здивувались Олег і Лізка.
— Та мене, мене! Адже я звуся Максимом, а друзі кличуть Максом. Між іншим, — спохопився Максим, він же товариш Вася, — звідки ви взнали моє справжнє ім'я?
— А ми його й не знали, — здвигнула плечима Лізка, та Олег рукою відсунув її. Він зрозумів: Максимові можна про все розповісти, тож так і зробив…
Сторож Максим жодного разу не перебив Олега, ні про що не перепитав, а уважно дослухав до кінця. І коли Олег нарешті зупинився, почав перебирати довгими пальцями свою густу бороду.
Видно було, що Максим дуже зосереджено й напружено про щось розмірковує, тож діти його не смикали. Нарешті сторож, здавалося, щось придумав. Він дзвінко клацнув своїми довгими пальцями — аж жаби булькнули у воду! — і весело промовив:
— От що! Я знаю, що діти, такі, як ви, люблять вигадувати собі всяких казкових істот. Ні, ні, не перебивайте!.. — зупинив він жестом Лізку та Олега, які збиралися заперечувати. — Так от, діти — страшенні вигадники й фантазери, але ви надто вже реалістично і правдиво все описали. Отже, я згоден повірити, відкинувши ваші фантазування про космічні мандри дракона та про дихання вогнем, лиш у те, що ви зустріли крилату ящірку. Тим паче, наукою доведено: в прадавні часи існували літаючі ящери. Отже, відкритий вами вид, можливо, якраз і належить до класу викопних істот. До речі, літаючі ящірки подекуди ще зустрічаються.
Олег подумки тільки всміхався: мовляв, кажи-кажи, але ми-то з Лізкою знаємо, хто такий Мінімакс насправді! Але переривати Максима не став, бо добре бачив: той не на жарт зацікавився дракончиком, то хіба не байдуже — вірить він у драконів чи вірить лише в ящерів? Аби допоміг знайти Мінімакса.
А Максим вів далі:
— Тепер давайте розробимо стратегію і тактику пошуків реліктової істоти, до яких, на мою думку, належить ваша крилата ящірка. Заходьте сюди! — Максим розсунув густі комиші понад самою водою, і діти побачили за ними невеличкий зручний столик із неструганих свіжих дощок, на яких місцями ще проступала живиця. Столик був завалений паперами й книжками, лежали на ньому збільшувальні скельця і стояв справжній мікроскоп — як у шкільному кабінеті біології.