Та враз вони почули:
— Ну, то я перш за все затоплю піч!
І близнята-козенята впізнали голос Бош Бермака і вмить все згадали і вмить зрозуміли, яка небезпека нависла над ними. Вони притулились одне до одного і завмерли.
Бош Бермак підійшов до печі і перед тим, як покласти дрова, сунув у її темне черево руку, перевіряючи, чи не стоїть там якийсь казан або каструля.
Близнята-козенята заплющили очі. От зараз…
Рука Бош Бермака торкнулася спершу Вовиної голови, потім Вітиної. І враз одсмикнулася.
— Вва-ай! — заверещав з переляку Бош Бермак, бо ж не видно йому було у темній печі, хто там і що. Та як кинеться од печі, та як перечепиться об коцюбу, та як беркицьнеться догори дригом, та як затопить Бом Штексу ногою у самісіньку носяру. А Бом Штекс — шургиць! — у вікно, та перекидом надвір, та згори прямісінько на спину тітоньці Кобилі. А тітонька Кобила я-ак хвицне — Бом Штекс мало не під хмари та — ляп! — на землю. А Бош Бермак і собі сторчака через вікно надвір, — щоб самому не лишатися у пекарні. Жорстокі завжди боягузи.
Прочумались надворі Бом Штекс і Бош Бермак, стали рачки один проти одного, дивляться, як барани.
— Бо… Бо… Бо… Бо… Бо-ш! — пробекав Бом Штекс. — Що… що таке?
— Та… та… та… — забелькотів Бош Бермак. — Та… там… у печі… щось здоровеннецьке і рогате. Якісь два скажених бики, чи що! Трохи руку мені не з’їли.
— Тю! Та ти що! А навіть як і бики. Ти ж різник. Що тобі бики! Ти ж усяку худобу ріжеш.
— Ага! А як там темно…
— Ану тебе! Ох-х! Трохи шию не поламав через тебе! Ох-х! Все болить! Ох-х! — простогнав Бом Штекс. — Ходімо подивимось, що там таке, та виженемо їх з печі. Ніколи мені. Не встигну спекти торта — королева мене з’їсть. Ходімо.
— Тільки ти перший, — швидко промовив Бош Бермак. — Бо… бо в мене… нога болить.
Бом Штекс і Бош Бермак підвелись і, крекчучи, подибуляли в пекарню.
А в цей час у печі близнята-козенята гарячково думали, як їм знайти вихід із, здавалось безвихідного становища.
— Вітько, — прошепотів Вова, — а ти пам’ятаєш те заклинання, за допомогою якого чаклун зробив із нас козенят?
— Пам’ятаю, — прошепотів Вітя.
— То, може, за допомогою його можна обернутися назад на хлопчиків?.. Все-таки з хлопчиків, може, печені не робитимуть.
— Давай спробуємо.
— Давай. Тільки одночасно, бо…
— Ясно. Звичайно, кому це треба, щоб хтось із нас обернувся перший.
І близнята-козенята одночасно прошепотіли заклинання.
Вітя прошепотів:
— Вова-Відівова-Відівіс-Пампова, Відівіс-Відівас-Відівіс-Пампас!
А Вова прошепотів:
— Вітя-Відівітя-Відівіс-Пампітя, Відівіс-Відівас-Відівіс-Пампас!
І завмерли в чеканні. Але на хлопчиків вони не обернулися.
Зате враз почувся свистючий голос придворного чаклуна:
— Хто мене кликав?
І у вікні пекарні зненацька з’явилася голова Відівіс-Пампаса.
Це сталося якраз у ту мить, коли в пекарню крізь двері зайшли Бош Бермак і Бом Штекс. Побачивши у вікні придворного чаклуна, вони так розгубилися, що застигли з роззявленими ротами.
— Хто мене кликав, питаю, — повторив Відівіс-Пампас і суворо глянув на придворного кухаря та придворного різника. — Це ви? Що вам треба?
Оскільки Вітя й Вова шепотіли заклинання одночасно, Відівіс-Пампас не міг нічого розібрати й не міг второпати, хто то говорив. І він подумав, що заклинання промовили Бош Бермак та Бом Штекс.
— Ой, Ваше Високочародійське Чаклунство! Та що ви! — злякано скрикнув Бош Бермак. «Це ж, як Відівіс-Пампас дізнається, що козенята втекли, — з жахом подумав він, — і зробить із мене зараз жменьку попелу. Він такий! І раз він тут, то оте рогате чудовисько у печі — то просто його штучки-дрючки. Він ще не таке може. Треба його якось спровадити звідси, поки він не дізнався про козенят».
— Хіба б я насмілився турбувати Ваше Високочародійське Чаклунство! — улесливо промовив королівський різник. — Нізащо в світі! Мабуть, то придворний кухар?! Він якраз збирався звертатися до вас із проханням… Ну говори ж, Бом Штексе, не соромся. Про отой рецепт козенячої печені… Ну!..
— Ах. так! — стрепенувся Бом Штекс. — Я справді думав звернутися до вас із проханням. Тільки ви, Ваше Чаклунство, можете допомогти мені в моїй скруті. Стражник Кабанюра попалив усі куховарські книжки, і я не знаю, як готувати печеню з козенят. Я дуже прошу вас дістати рецепт. Я спеціально умовив нашу вельмишановну королеву поміняти на сьогодні меню.
— Гм. — Відівіс-Пампас хитро примружився. — Це нелегко. Для цього доведеться гайнути аж у Середню Азію. Я можу це зробити, але при умові, якщо… якщо я з твого дозволу візьму дещо з королівських запасів солодощів.