— Спасибі, товаришу Джура Джуман, — сказав я, встаючи. — Спасибі за поради. До побачення.
— Хай щастить! — вигукнув він, не розплющуючись.
Так, не пройшли мої вірші.
Але втрачати надії не треба. Сказав же Джура Джуман «шукайте». Отже, треба шукати. Все місто переверну, але знайду те, що мені необхідно. Я такий — якщо вже візьмуся за щось, зубами вгризусь, руками, ногами вчеплюсь, а не відступлюся від свого.
Передусім я пішов до книгарні. Гарна дівчина, що стояла за прилавком, поглядала в маленьке дзеркальце й мастила губи чимось червоним.
— Тітонько, у вас є рими?
Дівчина навіть бровою не повела. Розібрали, напевно, всі рими.
— А верлібр? — спитав я, притишивши голос.
Продавщиця обернулася й подивилась на мене, як на порожнє місце.
— Не одержували, — на превелику силу видавила вона з себе. — І не передбачається.
— А що у вас передбачається?
— Не заважай, хлопче, працювати! — вереснула дівчина. — Іди в культмаг. Ходять тут усякі…
Я пішов до культмагу. Звідти мене послали в госпмаг. «Учора вони одержали товар. Може, й завезли партію». Але й тут крамар лише руками розвів:
— Ти що, синку! Самі алюмінієві миски привезли. Ні рим, ні верлібрів у цьому кварталі не обіцяють.
Я цілий день ходив з крамниці в крамницю, оббіг скоб'яні лавки, побував у майстернях — і дарма. Хтось порадив сходити на базар: «Трохи переплатите, зате знайдете все, що вам треба. А ви, мабуть, шукаєте дефіцитний товар». Але й відти я повернувся ні з чим. Базарові слухали мене і хитали головою:
— Нема, такого нема. Самі б купили дочкам та невісткам хоч би по одній… А ти, синку, краще купи японський светр. З чистої вовни. А може, транзистор візьмеш? «ВЕФ-12»! Перший клас!
Цього мені тільки й бракувало: купити приймач і слухати музику!
Я цілий вечір пролежав у ліжку, розглядаючи з нудьги якісь жовті плями на стелі. Потім мені це набридло. Хай у мене ні техніки, ні рим, ні ритму, ні навіть верлібра нема, але вірші писати я буду! І ніхто мене не зупинить.
За якусь годину я списав цілий стос паперу. От-так! Тепер можна і в постіль. Не дарма-бо кажуть: справив діло — спи сміло.
О дев'ятій ранку я був у редакції. Джура Джуман сам вийшов мені назустріч.
— Знову прийшов, поете? Ну, як успіхи? Пішло діло?
— Атож! Цілу ніч писав, навіть очей не стулив.
— Давай-но сюди!
— Будь ласка…
Джура Джуман упав у крісло, в якому вчора заснув, прочитав мої вірші (знову нишком!), потім так само, як і минулого разу, по черзі, оглянув мої ноги, живіт і втупився поглядом в обличчя.
— В якому класі ти вчишся, поете?
— Не вчуся, — сказав я і прикусив язика: узнає правду, вижене чого доброго. — Школу закінчив…
— Та-ак. А якого поета ти любиш?
— Я всіх поетів люблю.
— Хаміда Алімджана читав?
— Ні, такого не знаю, — признався я чесно. Краще б про вірші говорив, ніж допитуватися, кого я читав.
— З Гафуром Гулямом, сподіваюся, знайомий?
— Атож! — зрадів я. — Він мені колись трохи вухо не одірвав, як я в колгоспний садок поліз. Тільки його не Гафуром Гулямом звуть, а Гафуром Кривим. Він сторожем працює…
— Добре, хоч Кривого Гафура знаєш… — промимрив Джура Джуман і заплющив очі. Знову, мабуть, заснув.
Я постояв-постояв коло нього і тихо пішов до дверей.
— Чекай! — гримнув раптом Джура Джуман. — Який же ти поет, коли не знаєш жодного поета?
— Чом не знаю? Мамарасула Балту, приміром, знаю, Сайдулло, вас, товаришу Джуро Джуман, знаю…
— О-о! — простогнав Джура Джуман. — Помовч ти, або я виплигну з вікна!.. Якщо хочеш писати, юначе, іди й читай вірші наших великих поетів. А ще, звичайно, вивчи творчість Пушкіна, Лермонтова, Маяковського! Отак-то. Напам'ять вивчи всі вірші. Без цього не тільки поетом, людиною не станеш!
Зачувши ці слова, я кулею вилетів у коридор. Оце так порадив! Красненько дякую, товаришу Джуман! Я повинен читати чиїсь вірші! Я мушу вивчити їх напам'ять! Та якби я хотів читати і зубрити вірші — сидів би в школі! Навіщо ж я тоді з дому тікав?..
Жодної книжки не прочитаю, а поетом стану. Побачить іще мій дорогий Джура Джуман! Хай не думає. Доки існує чарівна шапочка, я не пропаду. Еге ж, моя дорога?
— Ну звичайно! — пропищала шапочка.
— Отже ти допоможеш мені? Скажи, з чого мені починати, щоб стати поетом?
— Найперше — зайди до оцього кафе. Я від самого ранку чую, як у тебе в шлунку музика грає. Поїж, а далі подивимося, що робити.