Джим поклав монету під кулю, ліг і знову прислухався. Цього разу все було добре. Джим сказав, що тепер куля мені всю долю напророчить, якщо я захочу. «Давай», — кажу. Ось куля і почала нашіптувати Джиму, а він переказував мені. Він сказав:
— Ваш тато сам іще не знає, що йому робити. То думає, що піде, потім починає думати, що залишиться. Краще буде ні про що не турбуватися, нехай старий сам вирішить, як вчинити. Біля нього два ангели. Один весь білий, так і світиться, а другий — весь чорний. Білий його все навчає добру, а прилетить чорний — і всю справу зіпсує. Поки що не можна сказати, який з них переможе. У вас у житті буде багато лиха, але й радощів теж чимало. Іноді й стусанів скуштуєте, і хворіти будете, але все минеться. В житті вам зустрінуться дві жінки. Одна блондинка, а друга брюнетка. Одна багата, а друга бідна. Ви спочатку одружитесь на бідній, а потім на багатій. Тримайтесь якнайдалі від води, аби щось не сталося, бо вам на роду написано, що ви скінчите життя на шибениці. Коли ввечері я запалив свічку й зайшов до себе в кімнату, виявилося, що там власною персоною сидить мій татуньо!
Розділ V
Я зачинив за собою двері. Потім повернувся, дивлюся — ось він, таточко! Я його завжди боявся — дуже вже він мене лупцював. Мені здалося, ніби я й тепер злякався, але потім зрозумів, що помилився. Тобто спочатку, звісно, від несподіванки трохи не вмер, мені аж подих перехопило — так він несподівано з’явився, але я одразу ж оговтався і зрозумів, що зовсім не боюсь, навіть говорити про це не варто.
Років батькові було близько п’ятдесяти, та й на вигляд стільки. Волосся у нього довге, нечесане і брудне, висить патлами, і тільки очі світяться крізь нього, немов крізь кущі. Волосся чорне, жодної сивої волосини, і довгі закудлані баки теж чорні. На обличчі, хоч його майже не видно за волоссям, ані кровинки — воно зовсім бліде; але не таке бліде, як в інших людей, а таке, що глянути страшно і гидко, — як розпороте риб’яче черево. А одяг — суцільне дрантя, нема на що дивитись. Одну ногу він заклав на коліно; чобіт на цій нозі луснув, звідти стирчали два пальці, й він ними ворушив час від часу. Капелюх валявся на підлозі — старий, чорний, з широкими крисами й верхом, що провалився всередину, ніби каструля з кришкою.
Я стояв і дивився на нього, а він дивився на мене, злегка похитуючись на стільці. Свічку я поставив на підлогу. Я помітив, що вікно відчинене: значить, він видерся спочатку на сарай, а звідти потрапив до кімнати. Він оглянув мене з голови до п’ят, потім каже:
— Ти ба’, як вирядився — ой-ой-ой! Певно, думаєш, ти тепер велике цабе, еге ж?
— Може, думаю, а може, й не думаю, — відповідаю я.
— Ти гляди мені, не пащекуй! — каже. — Ич, понабирався дурощів, поки мене не було! Я з тобою швидко розберуся, виб’ю з тебе пиху! Теж мені, розумний став, — кажуть, навіть читати і писати вмієш. Що, думаєш, батько тепер і нігтя твого не вартий, якщо він неграмотний? Я ці дурниці з тебе повибиваю. Це ж хто тобі велів набиратися цього дурнуватого благородства? Ну, кажи, хто велів?
— Вдова.
— Вдова? Ось воно як! А хто це вдові дозволив пхати носа не у своє діло?
— Ніхто не дозволяв.
— Ну, нічого, я їй покажу, як лізти, куди не просять! А ти школу свою покинь! Почув? Я їм всім покажу! Навчили хлопця задирати носа перед рідним батьком, наприндився, як індик! Ну, якщо тільки я побачу, що ти пхаєшся до тієї дурної школи, начувайся! Твоя мати ні читати, ні писати не вміла, так неграмотна і померла. Всі твої родичі так і померли неграмотні. Я сам ні читати, ні писати не вмію, а воно, дивись, яким франтом вирядилось! Не така я людина, щоб це терпіти, чуєш мене? А ну ж бо, почитай, я послухаю.
Я взяв книжку й почав читати щось про генерала Вашингтона і про війну. Не минуло і півхвилини, як батько вгатив по книжці кулаком, і вона полетіла через усю кімнату.
— Правильно. Читати вмієш. А я спершу й не повірив. Все, годі задаватися, бо я цього терпіти не збираюсь! Стежити за тобою буду, за франтом таким, і якщо спіймаю біля цієї самої школи, битиму, як сидорову козу! Всиплю так, що мало не здасться! Гарний синок, нічого не скажеш!
Він узяв до рук синю з жовтим картинку, де було намальовано хлопчика з коровами, й запитав:
— А це що таке?