— Рубати дро-ва? — повторив Семуа. — Дуже цікаво. А можна показати як? У нас на планеті немає цих самих… дров. Дуже хотілося б побачити.
— Будь ласка, — Чайник розгублено озирнувся, шукаючи очима, але всюди лежали тільки довгі метрові поліняки. — Можна… Але спершу треба напиляти. Оцим знаряддям, яке називається пилка. Ану давай! — махнув він Петікантропу.
— Га? — роззявив той рота.
— Не «га», а берись швидше! Ну! — Чайник схопився за один кінець поліняки, Петякантроп взявся за другий, поклали поліняку на козли і почали пиляти.
Семуа дивився на них своїми синіми банькатими лінзами-очима з явним інтересом.
Хлопці старалися з усіх сил. Але поліняка, як на зло, попалася грабова, тверда, мов рейка. Через якусь уже хвилину піт заливав їм очі.
— Правда… це все прості… примітивні знаряддя праці, — хекаючи і наче вибачаючись, казав Чайник. — У нас зараз НТР — науково-технічна революція. Всі трудомісткі процеси механізовано, У нас всюди різні машини, комбайни, трактори, соломорізки, культиватори, електродоїлки…
— Це добре. Це дуже добре. Лю ля лю лі… — схвально закивав антенами Семуа.
І — раптом…
— Ой!.. Моя баба йде!.. — майже радісно вигукнув Чайник. Семуа змахнув руками, напустив диму і зник за хатою. Котька встиг помітити, як він побіг і навіть спіткнувся об щось. Це Котьку трохи розчарувало — інопланетянин міг би й не спотикатися. Міг би зникати якось солідніше. Але на цьому роздуми його перервалися.
РОЗДІЛ XIV
«Надежда-а, мо-ой компас живо-ой!..»
Несподівана поява Інгрід.
Одна з таємниць розкривається.
— О! Що я бачу?! Працюють… — почувся здивований голос баби Наді. — Щось у лісі здохло! Що це з тобою, Васю? Ти, бува, не захворів? Таке цілосвітнє ледащо, то батогом не примусиш, і раптом…
Баба Надя, ведучи на налигачі козу Маньку, ввійшла у Котьчине поле зору. Сплеснула руками й випустила налигача. Манька одразу цим скористалася і подріботіла в город.
Чайник підскочив до баби і застережно приклав палець до губів:
— Цссс!
— Га? Що таке?
— Тихше, бабо! — засичав Чайник.
— Отаке! Чого це я маю мовчати у своєму дворі?
— Та цитьте, ну! — знову засичав онук.
— Ну ви дивіться — рота затуляє! — вдарила руками об поли баба. — Ти бач! Дожилася! Вже й говорити не дають у власній хаті!
І тоді, щоб заглушити бабу, Чайник раптом голосно заспівав:
Він штовхнув ногою Петюкантропа, і той підхопив:
Баба спантеличено дивилася на хлопців і розпачливо переводила погляд з одного на другого:
— Показилися хлопці, не інакше. Блекоти наїлися, чи що?
Чайник метнув блискавичний погляд на ріг хати, за яким зник Семуа, махнув Петікантропу, щоб той продовжував співати, підійшов до баби і гарячково забубонів:
— Бабо! Ідіть! Ідіть негайно в хату і не виходьте, поки я вас не покличу. Чуєте… Благаю!.. Бабусенько, дорогесенька!.. А то я вам ніколи цього не прощу. Я вам… Зрозумійте ви… Тут одна істота… Я вам потім усе поясню. І взагалі…
— Чого ж ти, опудало, зразу не сказав? — стишивши голос, мовила баба Надя. — Знаю-знаю… Істота. Знаю. Так би й сказав: «Істота!» А то: «Надєжда!.. Мой компас…» Муслім Магомаєв найшовся! Іду вже, іду! — І баба позадкувала до дверей. На порозі махнула рукою — не турбуйтесь, мовляв, усе буде гаразд, — і клацнула клямкою, причинивши двері.
— Ху! — з шумом видихнув Чайник. — Ну! Ти диви! І треба, ж!..
— Ти думаєш, він чув? — прохрипів Петякантроп (від безперервного співу голос у нього майже пропав).
— Аякже! — Чайник безнадійно скривився.
Котька його розумів — не почути усю цю сцену міг тільки глухий дід Мирон.
— Що ж робити? — прохрипів Петякантроп.
Але Чайник не встиг відповісти. Враз почулося тоненьке дівчаче:
— Алло!
Котька скосив очі на голос і побачив, що у двір заходить білява дівчинка у великих окулярах, у джинсах, з яскравою спортивною сумкою в руках.
Хлопці теж повернулися до неї.
— О! Чужих нам іще тут не вистачало! — аж пересмикнувся Чайник.
— От іменно! — кивнув Петякантроп.
— Що таке? — рвонувся Чайник до дівчинки.
— Що треба? — випнув щелепу Петякантроп.
Дівчинка не чекала такого прийому і розгублено мовчала, позираючи ка хлопців.
Котьці стало її жаль. «Певно, дачниця якась або в гості до когось приїхала», — подумав він. На «Бережку» такої не було.