Через оселедців довелося порушити цей план, збочити дещо, і тепер попереду нас лежав важкий перехід по Індійському океану.
А там, в океані, знаєте, ні магазинів, ні ларків нема; вийдуть запаси, тоді клади зуби на полицю. І ось, як людина передбачлива й ощадлива, я вирішив перед цим важким рейсом якнайкраще і найдешевше спорядити експедицію. Так.
Нарешті бачу невелике селище. Так, наче й чистенько і народ привітний. Підійшов до берега, причалив і разом з усім екіпажем пішов на базар.
Місцеве населення зустріло нас чудово. Й ціни на ринку, як виявилось, не дуже високі, так що ми запаслися якнайкраще: придбали пару солоних слонових хоботів, ящик страусових яєць, фініки, саго, корицю, гвоздику та інші пряності. Навантажили все це на яхту, я підняв відхідний прапор, збираюся в дорогу, але тут Лом доповідає рапортом, що Фукс знову зник. Підождали — нема Фукса.
Ну, я хотів було без нього йти, але потім подумав і пожалів. Хлопець він нічого! Шахраюватий, правда, зате дуже старанний і добрий. А тут, в Єгипті, народ довірливий, спокуси на кожному кроці, постежити за хлопцем нікому. Ну, й звихнеться, пропаде, закінчить каторгою… Одне слово, пішов я його виручати. Йду, раптом бачу — на краю селища натовп, звідки долітають сміх та зойки. Я зацікавився, гукнув Лома, піддав ходу, підбігаю і бачу: Фукс мій в сумному становищі. Скрутився калачиком, зарив голову в пісок, прикрився капелюхом. А над ним, розумієте, страус. Щипає його за м'які місця і лупить ногами, як футбольний м'яч. Кругом безсторонні глядачі дивляться, аплодують, неначе в цирку, заохочують цього птаха, регочуть, кричать… Ну я, знаєте, крикнув на страуса. Він злякався, сів тут же й теж голову в пісок. Так і сидять рядом.
Тоді я взяв Фукса за комір, підняв, струснув, поставив на ноги й допитав рішуче про причини такого дивного становища. І що ж виявилось? Не вплинуло моє напучення: знову согрішив хлопець. Бачить — гуляє страус на волі, ну, й, знаєте, не втерпів: підкрався ззаду, висмикнув у нього перо з хвоста «на пам'ять»… А страус — дарма, що боязкий птах, але тут скипів.
Фукс мені й перо показав. Я хотів було повернути його страусові, але, знаєте, не став затримуватися, а головне, думаю: по-перше, у страуса нове виросте, а, по-друге, страус сам з ним розрахувався — вирвав здоровий клапоть з штанів, так що квит.
Ну, обговорили цей випадок, посміялися, звичайно, попрощалися з місцевим населенням, повернулися на судно, підняли паруси й пішли назад, вниз по Нілу. Спустилися спокійно, не поспішаючи, вийшли до моря і вздовж бережка пішли на схід. Звідти наш шлях лежав у Червоне море, через Суецький канал.
В канал увійшли вранці. Взагалі-то там лоцмани кораблі проводять. Але я людина бувала. Суецьким каналом ходити мені не вперше, я там кожен камінець знаю. Ну, й вирішив даремно не витрачатися — пішов без лоцмана. Йдемо. Фукс на носі, взяв на себе дивитися вперед, я на стерні, а Лом підвахтовим: готує на камбузі сніданок. Він був майстром кулінарної справи; часом такого наготує, що ситий по горло, а все одно сядеш, покуштуєш. Ось і того разу. Зранку, знаєте, Лом підв'язав фартух, засукав рукави, затопив камбуз… Я заглянув до нього — куди там: тут і без того спека, а у нього наче кузня на повному ходу, пекло справжнісіньке. Вогонь так і пашить, в каструлях кипить, печеня рум'яниться, а головне — аромат. Підливочки, соуси — це в нього був коронний номер. І такі пахощі пішли над Суецьким каналом, що з усіх боків зібралися звірі — не закусити, то хоч понюхати. Стоять по берегах, дивляться на нас, облизуються. І, знаєте, здорово виходить! Ми дві справи робимо водночас: по-перше, йдемо своїм напрямком, а, по-друге, в безпосередній близькості вивчаємо місцеву фауну. А фауна там багатюща! З Аравії завітали тигри, кабани, приповзли варани, а з африканського берега — леви, слони, носороги. Жираф теж прийшов з пустелі, понюхав і милується нашим суденцем. Не знаю, які вже там у нього виникли думки, але, судячи з усього, він прийняв нашу яхту за плавучу закусочну. Звісив шию, як підйомний кран, йде за нами берегом, слинку пускає. А тут Лом якраз закінчив куховарство, накрив стіл на три персони. Все як належить — тарілочки, виделочки, чисту скатертину постелив і виходить із камбуза з мискою в руках. И уявіть: жуйне зацікавилось, лізе мордою просто в миску; Лом на нього кричить, лається, а жираф — тварина невихована, добре слово на нього не впливає, тягнеться до миски, як нічого не бувало, зуби вискалив і вже облизується. І зробити нічого не можна: звернути нікуди, канал вузький, берегом не підеш. Вдатися до фізичних засобів впливу — це стерно треба кинути, а тут місце дуже відповідальне: рисковано. Фукс — той захопився вивченням фауни, не бачить і не чує нічого, а в Лома руки зайняті… Тут один порятунок — ретирада.