ВІДПЛИТТЯ
Ми в Неаполі на «Форміці». Наше суденце стоїть на якорі біля корми величезного трансатлантичного лайнера «Сатурнія» і здається крихітною шкаралупкою поруч з цим велетнем.
«Форміка» має глибоку стійку осадку, красивий ніс. Додатково побудована на ній рубка скидається трохи на альпійську хатину. Всередині вона поділена на дві чотиримісні каютки. Койки поставлені в два яруси. Дуже тісно.
Ми оглядаємо судно буквально від «кіля до клотика». Особливу цікавість викликають у нас невеличке машинне приміщення та рульова рубка. Тут нам доведеться працювати з першого ж дня подорожі. Справа в тому, що з метою економії екіпаж скорочено до мінімуму, і нам треба навчитися тримати в руках штурвал, стояти на вахті, керувати машиною, одне слово — допомагати екіпажу під час переходу аж до Массауа.
Після оглядин починаємо влаштовуватись. Джорджо і я займаємо каюту разом з Мазіно. З острахом примірюємося до койок, вони коротші за нас сантиметрів на сорок і такі вузенькі, що ми ледве втискуємося в них. Крім того, койки зроблені з шести паралельних жердин. Від них добре достанеться нашим спинам під час подорожі.
Замість талісмана я наклеїв на стіні над своєю койкою телеграму, яка зичить всього найкращого, а мої друзі вішають різні фотографії та дрібнички.
Екіпаж «Форміки» складається з чотирьох чоловік. Капітан Соларі — справжній велетень у морському кашкеті, в нього чорні очі і голос «старого морського вовка» а пригодницьких фільмів. Боцман Молло — нервовий тосканець. Моторист Мауро — завжди веселий, симпатичний юнак. Четвертий — Джузеппе, він виконуватиме обов'язки «прислуги для всіх» і, між іншим, поступово отруюватиме нас, бо на його сумлінні лежить кухня.
Надвечір, відбивши собі ноги не одним ящиком, ми складаємо в трюмі весь вантаж у певній послідовності, розподіливши його на спортивний, науковий, кінематографічний та продовольчий. Після цього, якщо спуститися туди через центральний люк, зовсім легко відшукати потрібну річ.
Журналісти і фоторепортери до останньої хвилини пролізають у найменшу щілину, деруться на ванти, осліплюють нас своїми лампами, наганяючи страх на Баск'єрі, який тремтить за свої крихкі акваріуми. Ми не віримо власному щастю, коли, нарешті, настає хвилина відплиття.
О шостій годині ранку 27 грудня «Форміка» коротко і пронизливо свистить, прощаючись з Неаполем. Рівно застугонів мотор. Під цей акомпанемент нам доведеться жити декілька місяців.
Ще не встигли ми як слід потішитись тим, що земля залишається позаду, а ніс «Форміки» рішуче повертається назустріч нежданим пригодам, які винагородять нас за втрачений час, коли виникає нова серйозна перешкода — буря.
НЕПТУН ГНІВАЄТЬСЯ
Середземне море споконвіку відоме своїми зимовими штормами. Вони надзвичайно небезпечні для таких кораблів, як «Форміка».
Ледве ми вийшли з гавані, як на нас налетів шалений ураган і примусив «Форміку» сховатися у невеличкій гавані на Капрі. А потім, на наше нещастя, цілий тиждень сильний зустрічний вітер не випускав нас у море. На сьомий день стрілка барометра різко впала, але вітер поступово почав слабнути. Десь коло восьмої години він зовсім вщух, і море заспокоюється просто на очах.
Ми перебуваємо в нерішучості: чи скористатися тим, що зустрічного вітру вже немає, а це буває дуже рідко в цю пору року, чи послухатися зловісного барометра і не виходити з гавані?
Повагавшись одностайно вирішуємо продовжувати подорож, бо стоянка зовсім остогидла. Опівночі відчалюємо і беремо курс на південь.
До самого Порт-Саїда наша подорож складається з щасливих та нещасливих днів. Нещасливих, звичайно, було більше. Як тільки погода трохи покращала, ми негайно відплили, а через день або два небо затяглося хмарами, море набухло, посиніло, а обличчя тих, кого» мучила морська хвороба, позеленіли ще більше. А потім розпочалося справжнє пекло, «Форміку» кидало з хвилі на хвилю, наче тріску. Довелося шукати притулку в найближчому порту.
Баск'єрі переміг велику барракуду
Морський їжак
Гілки чорних коралів