— Ще одне слово, Розо, кохана, ще одне лиш слово! — вигукнув Гаррі, падаючи перед нею. — Якби… якби доля була, як то кажуть, менш прихильна до мене, якби мені судилося тихе, непримітне життя, якби я був бідний, хворий, безпорадний — чи відмовили б ви мені тоді? Чи відцуралися ви мене тому, що майбутнє обіцяє мені багатство й славу?
— Не вимагайте від мене відповіді на це запитання, Гаррі, бо воно штучне, надумане. І з вашого боку нечесно й навіть жорстоко ставити його.
— Якщо ваша відповідь буде такою, яку я майже сподіваюсь почути, — відказав Гаррі, — то знайте, що вона осяє променем щастя мій самотній шлях, стане мені за провідну зорю! Я прошу так мало — всього лише кілька коротких слів, але вони дадуть мені так багато! Тож не пошкодуйте їх для людини, яка любить вас над усе в світі! О Розо, в ім'я мого палкого, вірного кохання, із співчуття до страждань моїх — і тих, що їх я зазнав, і тих, на які ви мене прирікаєте, — дайте мені відповідь на це запитання!
— Гаразд, я відповім вам. Якби ваша доля склалася інакше, якби ваше становище в суспільстві було не набагато вищим за моє, якби я могла бути вам помічницею й опорою в скромному, тихому, спокійному житті, а не тягарем і завадою в честолюбному, знатному товаристві, — я б не стала піддавати вас і себе цьому тяжкому випробуванню. Я й тепер маю всі підстави бути дуже, дуже щасливою; але тоді, Гаррі, — признаюсь, я була б іще щасливіша.
Спогади про давні дівочі надії роєм наринули на Розу, і, як у всіх нас, думки про те, що могло бути, але не сталося, викликали в неї сльози. Та разом із сльозами прийшло полегшення.
— Даруйте, ця слабкість сильніша за мене, але вона тільки зміцнює мою рішучість, — мовила дівчина, простягаючи йому руку. — А тепер я справді мушу йти.
— Пообіцяйте мені лише одне, — сказав Гаррі. — Ще раз, один єдиний раз — скажімо, через рік чи, може, й раніше, — ви дозволите мені повернутися до цієї розмови, і тоді вже востаннє.
— Але не для того, щоб умовляти мене змінити моє рішення, — сумно всміхнулася Роза. — Бо це буде марна річ.
— Ні, — відповів Гаррі, — я лише попрошу вас повторити сказане сьогодні — якщо ви схочете повторити. Я складу до ваших ніг усі відзнаки й багатства, які мені пощастить здобути на той час. І якщо ви все ж таки стоятимете на своєму, я ні словом, ні ділом не спробую вплинути на ваше рішення.
— Що ж, гаразд, — сказала Роза. — Це тільки завдасть нового болю, але на той час, може, я навчуся легше його терпіти.
Вона знову простягла руку. Але Гаррі схопив дівчину в щібійжи, поцілував її чоло й кинувся геть з кімнати.
Розділ XXXVI
дуже короткий і на перший погляд не такий уже важливий, але прочитати його треба — і як продовження попереднього, і як ключ до одного в наступних
— Отже, ви вирішили виїхати сьогодні разом зі мною? — спитав лікар, коли Гаррі Мейлі приєднався до нього й Олівера за сніданком. — Схоже, у вас що не година, то нове рішення.
— Нічого, незабаром ви зміните свою думку про мене, — відказав Гаррі, невідомо чому червоніючи.
— Сподіваюсь, на те будуть вагомі підстави, — сказав містер Лосберн. — Хоч, щиро кажучи, мені щось не віриться. Ще вчора вранці ви раптом заявили, що залишитеся тут і, як належить зразковому синові, проводите матір до морського курорту. Опівдні ви виявляєте намір зробити мені честь і супроводити мене аж до самого Лондона. А ввечері починаєте вкрай таємничо вмовляти мене виїхати ще до того, як жінки прокинуться, внаслідок чого нашому юному Оліверові доводиться марнувати ранок за цим столом замість того, щоб нишпорити по луках у пошуках всіляких ботанічних чудес… Це ж так прикро, правда, Олівере?
— Ще більше прикро мені було б, сер, якби ви з містером Мейлі поїхали, не попрощавшись зі мною, — відповів Олівер.
— Добре сказано, хлопче, — мовив лікар. — Як повернешся до Чертсі, чекаю тебе в гості. Але без жартів, Гаррі, чому раптом такий поспіх? Ви одержали якусь звістку від отих своїх можновладців?
— Від своїх можновладців, — відповів Гаррі, — тобто, коли я вас правильно зрозумів, передусім від свого шановного дядечка, — я не мав ніяких звісток, відколи приїхав сюди, і гадаю, о цій порі року навряд чи може виникнути потреба в моїй присутності серед них.
— Тоді, виходить, ви просто дивак, — зауважив лікар. — А втім, вибори не за горами, ті можновладці, звісно, подбають, щоб після різдва ви вже сиділи в парламенті, а раптові вагання й мінливість — якості, такі потрібні для майбутнього політичного діяча! Так, цим, очевидно, все й пояснюється. Добра підготовка нікому не завадить — вона потрібна в боротьбі і за місце в парламенті, і за кубок, і за приз на перегонах.