Фельдмаршал має свій мундир, єпископ — шовкову сутану, адвокат — шовкову мантію, парафіяльний бідл — трикутного капелюха. Відберіть у єпископа його сутану або в парафіяльного бідла його капелюх та галуни — що від них лишиться? Людина. Тільки людина, й нічого більше. Гідність і навіть святість часом залежать від сюртука й жилета куди більше, ніж ми собі уявляємо.
Одружившись з місіс Корні, містер Бамбл став наглядачем робітного дому. А кермо влади перейшло до іншого бідла, і так само перейшли до нього трикутний капелюх, сюртук, обшитий галуном, і ціпок.
— Завтра буде два місяці, як це сталося, — зітхнувши, мовив містер Бамбл. — Тільки два місяці, а здається — ціла вічність!
Можна було б подумати, що за короткі вісім тижнів містер Бамбл зазнав безмір щастя, якого вистачило б на ціле життя, — якби не оте зітхання. В зітханні тому було щось вельми багатозначне.
— Я продався, — вголос розмірковував далі містер Бамбл. — Продався за шість чайних ложечок, щипці для цукру, молочник та ще за старі шафи й стільці і двадцять фунтів готівкою. Отака-то мені ціна. І як я міг так продешевити, так ганебно продешевити!
— Він продешевив! — заверещав над самим його вухом пронизливий голос. — Та за тебе скільки не дай, все одно переплатиш! Як я прогадала! Тільки сам господь бог знає, як я прогадала!
Містер Бамбл обернувся й побачив обличчя своєї чарівної дружини, яка з нарікань його спромоглася підслухати лише кілька останніх слів і наскіпалася на нього скоріше навздогад, про всяк випадок.
— Місіс Бамбл, моя пані! — спробував суворо усовістити її містер Бамбл.
— Ну, кажи, кажи! — вигукнула вона.
— Прошу вас, подивіться мені в очі, — мовив містер Бамбл, грізно дивлячись на неї. («Якщо вона витримав такий погляд, — подумав він, — то її вже нічим не залякаєш. На богадільців мій погляд діє безвідмовно. Якщо він не подіє на неї — владі моїй кінець»).
Хтозна, може, для того, щоб приборкати захарчованого, безвільного злидаря, і справді досить тільки вирячити на нього очі; а може, колишня місіс Корні була взагалі невразлива для орлиних поглядів. Так чи так, лютий вираз обличчя містера Бамбла зовсім не злякав наглядачку; навпаки, вона сприйняла його явно зневажливо й навіть дозволила собі засміятися, причому цілком непідробно. Від цього вкрай несподіваного сміху лють на обличчі містера Бамбла поступилася місцем виразові недовіри, потім здивування і врешті — вже знайомої нам похмурої задуми, з якої його знову вивів голос його дружини.
— І довго ти збираєшся сидіти й хропіти на тому стільці? — поцікавилася місіс Бамбл.
— Я збираюся сидіти на цьому стільці стільки, скільки мені заманеться, моя пані, — відказав містер Бамбл. — І хоч я поки що не хропів, я хропітиму, позіхатиму, чхатиму, сміятимусь чи плакатиму, скільки душі моїй буде завгодно. Це моє право.
— Його право! — з безмежним презирством повторила місіс Бамбл.
— Атож, право, любонько, — сказав містер Бамбл. — Право чоловіка — командувати.
— А в чому ж, скажи мені на ласку божу, полягає право жінки? — вигукнула колишня половина покійного містера Корні.
— Коритися, моя пані! — гримнув містер Бамбл. — Ваш нещасний покійний чоловік мав би втовкмачити вам це, і тоді, може, він і досі жив би на цім світі. Бідолаха! Як я шкодую, що його вже нема!
Місіс Бамбл зразу зметикувала, що в боротьбі за владу настала вирішальна мить і що наступний удар має бути несхибним і остаточним. Почувши згадку про того, хто так передчасно переселився в інший світ, вона, вереснувши, обізвала містера Бамбла жорстокою тварюкою, впала в крісло й залилася потоком сліз.
Але сльози не могли розм'якшити серце містера Бамбла, бо воно було в нього водонепроникне. Так само як дощ тільки поліпшує вигляд касторових капелюхів, потоки чужих сліз лише зміцнювали й гартували його нерви, тішили й приємно збуджували, бо, будучи ознакою чужої слабості, засвідчували його власну силу. Тим-то, з великим задоволенням дивлячись на свою благовірну, він ще й заохотив її, попросив не шкодувати сліз, бо, мовляв, медицина вважає, що плакати корисно для здоров'я.
— Сльози очищають легені, вмивають обличчя, зміцнюють зір і тамують злий норов, — сказав містер Бамбл. — Тож плачте собі на здоров'я!
Висловивши цю добру пораду, містер Бамбл зняв з вішалки свого капелюха, надів його трохи набакир, як заведено в чоловіків, котрі, на їхню думку, належним чином довели свою перевагу, сунув руки в кишені й попрямував до дверей з дуже веселим і навіть пустотливим виглядом.
Відзначимо, що колишня місіс Корні вдалася до сліз лише тому, що вони потребують менших зусиль, ніж рукоприкладство; але вона цілком готова була застосувати і цей другий спосіб впливу, в чому містер Бамбл одразу ж переконався.