— І все це за якихось два місяці! — мовив містер Бамбл, пригнічений гіркими думками. — Два місяці! Всього два місяці тому я був паном не лише сам над собою, а й над усіма в робітному домі, а тепер…
Ні, таке годі стерпіти. Містер Бамбл дав ляпаса хлопчакові, що відчинив перед ним хвіртку (в задумі своїй він і не помітив, як дійшов до воріт), і подався куди очі світять вулицею.
Він пройшов однією вулицею, потім другою, поки прогулянка не притупила гостроту його розпачу, викликавши натомість почуття спраги. Кілька трактирів він проминув і нарешті зупинився перед шинком, який ховався у завулку. Зазирнувши у вікно, він пересвідчився, що, крім одного відвідувача, там немає нікого. В цю мить уперіщив рясний дощ, і це поклало край його ваганням. Містер Бамбл увійшов і, замовивши біля стойки чого-небудь міцного, вступив до кімнати, яку перед тим оглянув знадвору.
Чоловік, що сидів там, — високий, смаглявий, у широкому плащі, — скидався на чужинця. Йото втомлений вигляд, запорошений одяг наводили на думку, що прибув він здалека. Незнайомець скоса глянув на містера Бамбла й тільки ледь кивнув головою у відповідь на його привітання.
Містерові Бамблу стало б гідності й на двох, навіть якби незнайомець виявився більш компанійським; тож він мовчки попивав свій джин з водою й читав газету з вельми поважним, бундючним виглядом.
Але, як часто трапляється за подібних обставин, містера Бамбла так і тягло бодай краєчком ока глянути на незнайомця; та щоразу, коли він піддавався цьому непереможному бажанню, йому доводилося ніяковіти й відводити очі, бо виявлялося, що незнайомець у ту саму мить крадькома позирає на нього. Збентеження містера Бамбла посилювалося ще й тим, що погляд у незнайомця був якийсь дивний: у його проникливих, блискучих очах таїлася така підозріливість, така недовіра, що аж страшно було в них заглядати.
Так вони ззирнулися кілька разів, і врешті незнайомець порушив мовчанку, спитавши хрипким, глухим голосом:
— Це ви мене шукали, зазираючи у вікно?
— Ні, не вас, якщо ви не містер…
Тут містер Бамбл затнувся, бо йому кортіло довідатись, як звуть незнайомця, і він сподівався, що той мимоволі підкаже йому.
— Так, бачу, що не мене, бо ви б тоді знали моє ім'я, — мовив незнайомець, і самовпевнена глузлива посмішка скривила його уста. — Але ви його не знаєте, і раджу вам не цікавитися ним.
— Я зовсім не хотів образити вас, добродію, — велично зауважив містер Бамбл.
— І не образили, — відказав незнайомець.
По цій короткій розмові знову запала мовчанка, і знову-таки першим порушив її чоловік у плащі.
— Мені здається, — сказав він, — я вже бачив вас колись. Хоч це було мимохідь, на вулиці, і вдягнені ви були інакше, я вас усе ж таки впізнав. Ви служили тут колись бідлом, правда?
— Атож, — трохи здивовано відповів містер Бамбл. — Парафіяльним бідлом.
— Так-так, — кивнув головою незнайомець. — Саме в цій ролі я й бачив вас. А тепер ви хто?
— Наглядач робітного дому, — промовив містер Бамбл повільно й поважно, мовби остерігаючи його від недоречної фамільярності. — Наглядач робітного дому, добродію!
— І, безперечно, ви, як і раніше, не забуваєте про власні інтереси? — провадив незнайомець, пильно дивлячись містерові Бамблу в очі, що аж вирячилися від здивування. — Не соромтеся, кажіть правду, чоловіче. Як бачите, я вас добре знаю.
— Гадаю, жонатий чоловік не менше, ніж нежонатий, має радіти з кожної нагоди чесно заробити дещицю грошей, — збентежено відповів містер Бамбл і, наставивши долоню дашком над очима, оглянув незнайомця з голови до п'ят. — Ми, парафіяльні службовці, заробляємо не так багато, щоб нехтувати якоюсь додатковою винагородою, коли її пропонують чемно і красно.
Незнайомець посміхнувся і знову кивнув, мовби кажучи, що перед ним саме той, що треба, а тоді закалатав дзвіночком.
— Налийте сюди ще, — звелів він, подаючи шинкареві порожню склянку містера Бамбла. — Тільки як слід гарячого і міцного. Я правильно замовляю?
— Ну, не аж надто вже міцного, — відповів містер Бамбл, делікатно кахикаючи.
— Отже, ви все зрозуміли, хазяїне, — з притиском мовив незнайомець.
Шинкар посміхнувся і за хвилину приніс паруючий кухоль; від першого ж ковтка в містера Бамбла виступили сльози.
Незнайомець зачинив двері та вікно й сказав:
— А тепер слухайте мене. Я приїхав сюди сьогодні, щоб розшукати вас. І тут, видно, не обійшлося без диявола, який часом підсобляє своїм приятелям: ви зайшли до цієї кімнати саме в ту хвилину, коли всі мої думки були зосереджені на вас! Мені потрібні від вас деякі відомості.