— Ну? — мовив Сайкс.
— Ну, голубе… — почав був Фейгін і вигукнув: — О! Це ти, Ненсі!
Тон у нього був трохи збентежений, бо відколи дівчина заступилася за Олівера, вони ще не бачились, і Фейгін не знав, чого від неї чекати. Проте поведінка юної леді швидко розвіяла його побоювання, якщо вони в нього були. Вона прийняла ноги з гратів каміна, відсунула стілець і без зайвих слів запросила Фейгіна підсісти до вогню, бо надворі, ух, як холодно.
— А таки холодно, Ненсі, дорогесенька моя, — мовив Фейгін, гріючи над вогнем свої кістляві руки. — Аж пронизує, — додав він, хапаючись за бік.
— Холоднеча, певно, й справді люта, коли навіть тебе пробрало, — сказав містер Сайкс. — Дай-но йому випити, Ненсі. І швидше ворушися, хай тобі грець, бо я зараз сам занедужаю, дивлячись, як труситься ця стара шкелетина. Тьху, мов привид, який щойно встав з могили!
Ненсі квапливо дістала пляшку з шафи, де стояло ще багато пляшок, наповнених, мабуть, різними трунками.
Сайкс налив чарку бренді й запропонував її Фейгінові. Той лише вмочив у чарку губи, відставив її й сказав:
— З мене годі, Білле, дякую.
— Так-так, боїшся, щоб тебе не перехитрували? — пильно глянув йому в очі Сайкс. — Хху!
Виказавши тим хрипким вигуком свою зневагу, містер Сайкс схопив чарку й вихлюпнув залишок бренді в камін; спорожнивши посудину, він наповнив її для себе.
Поки він перехиляв чарку, старий озирався довкола — не з цікавості, бо не раз тут бував, а з властивої йому сторожкості й підозріливості. Це була убого обставлена кімната, і тільки зазирнувши в шафу, ви зрозуміли б, що тут живе не простий робітник; щоправда, певну підозру могли б викликати кілька важких кийків у кутку й свинчатка, що висіла над каміном.
— Ну от, — сказав Сайкс, облизуючи губи. — Тепер я готовий.
— Говорити про справи? — спитав єврей.
— Так, — відповів Сайкс. — Кажи, з чим прийшов.
— З приводу тієї хати в Чертсі, Білле, — стиха мовив єврей, присуваючись ближче до нього.
— Гаразд. А що далі? — спитав Сайкс.
— Ах, голубе мій, ти сам чудово знаєш! — вигукнув Фейгін. — Правда ж, він знає, Ненсі?
— Не знає, — вищирився містер Сайкс. — А може, не хоче знати, а це одне й те саме. Ну, давай, викладай усе навпростець. І годі моргати, й щулитися, й ходити околяса, наче не ти перший задумав цей грабунок! Кажи, з чим прийшов!
— Ша, Білле, ша! — мовив єврей, марно намагаючись зупинити цей вибух обурення. — Нас можуть почути, голубе! Нас можуть почути!
— І нехай! — сказав Сайкс. — Мені байдуже!
Але насправді містерові Сайксу було не байдуже, і тому ці слова він вимовив спокійніше, притишивши голос.
— Ну, не треба, не треба, — улесливо мовив старий. — Я просто стережуся, та й по всьому. То з приводу того діла в Чертсі, коли ми впораємо його, Білле, га? Коли ж ми його впораємо? Скільки там срібла, голубе, скільки срібла — і якого! — Він аж потер руки й звів брови від солодкого передчуття.
— Ніколи, — холодно відповів Сайкс.
— Ніколи не впораємо? — вигукнув єврей, відкидаючись на спинку стільця.
— Так, ніколи, — кивнув Сайкс. — Принаймні так, як ми намірялись, у нас не вийде.
— Значить, ви намірялися не так, як слід, — аж зблід від злості Фейгін. — І не переч мені!
— А хто ти такий, що тобі й перечити не можна? — визвірився Сайкс. — Так от, щоб ти знав: Тобі Крекіт уже третій тиждень там вештається, а ще й досі нікого із слуг не намовив.
— Невже ти хочеш сказати, Білле, — спитав єврей, лагіднішаючи в міру того, як грабіжник розпалювався, — що бодай одного з двох слуг не можна перетягти на наш бік?
— Саме це я й кажу, — відповів Сайкс. — Вони служать у тієї старої вже двадцять років, і якби ти їм давав навіть п'ятсот фунтів, вони б однаково не погодилися.
— Ну, а жінки, голубе, невже їх теж не вдасться переманити? — спитав єврей.
— Так, не вдасться, — відказав Сайкс
— Навіть такому дженджикові, як Тобі Крекіт? — недовірливо спитав єврей. — Ти ж знаєш, що за народ ці жінки, Білле.
— Атож, навіть такому дженджикові, як Тобі Крекіт, — відповів Сайкс. — Він каже, що весь час походжав коло того будинку в канарковому жилеті, з наклеєними бакенбардами, — і все надаремно.
— То треба було перейти на вуса й кавалерійські бриджі, голубе, — зауважив старий.
— Він і перейшов, та тільки це теж нічого не дало, — відповів Сайкс.
Прикро вражений, Фейгін на кілька хвилин замислився, уткнувшись підборіддям у груди, а тоді підвів голову, глибоко зітхнув і сказав, що коли Тобі Крекіт не бреше, то з цього діла справді вийшов пшик.