Тим часом Фейгін, якого все це анітрохи не турбувало, пильно оглядав присутніх, та, видно, не знаходив того, кого шукав. Аж ось він перехопив нарешті погляд голови, ледь помітно кивнув йому й вийшов так само тихо, як зайшов.
Чим я можу прислужитися вам, містере Фейгін? — спитав трактирник, виходячи слідом за ним на площадку сходів. — Може, приєднаєтеся до нас? Усі вам будуть дуже раді, запевняю вас.
Єврей нетерпляче похитав головою й пошепки спитав:
— Він тут?
— Ні, його нема, — відповів трактирник.
— А Барні не об'являвся? — спитав Фейгін.
— Ні, — відповів господар «Калік». — Поки триватиме цей шарварок, він не виткне поса. Тут діло ясне: лягаві взяли слід, і якщо він поворухнеться, то відразу завалить і себе, і всіх. Ні, за Барні будьте спокійні: якби він погорів, я про це почув би. Закладаюся, що він тим лягавим наставить носа. Барні у нас хлопець тямущий.
— А той прийде сьогодні? — так само з притиском на займеннику спитав єврей.
— Це ви про Монкса? — запитав навздогад трактирник.
— Ша! Про нього, — кивнув головою Фейгін.
— Неодмінно прийде, — сказав трактирник, витягаючи з кишені золотого годинника. — Власне, мав би вже бути тут. Якщо ви почекаєте хвилин десять, він…
— Ні, ні, — квапливо відказав Фейгін, хоч він і хотів зустрітися з тим, про кого йшла мова, а проте, видно, зрадів, що не застав його. — Скажіть йому, що я його шукав. Нехай він неодмінно прийде до мене сьогодні ввечері. Ні, краще не сьогодні, а завтра. Завтра, бо сьогодні ж його ще немає.
— Гаразд, — відповів трактирник. — Ви маєте ще щось сказати?
— Ні, все, — хитнув головою старий і почав спускатися сходами.
— Послухайте, — хрипким пошептом зупинив його трактирник, перехиляючись через бильця сходів. — Зараз в така нагода продати лягавим Філа Баркера! Він сидить тут у мене, п'яний як чіп, його б і хлопчисько міг скрутити.
— Воно-то так, але для Філа Баркера ще не настав час, — відповів Фейгін, піднявши голову. — Філ ще мав дещо для нас зробити, перше ніж ми дозволимо собі розлучитися з ним. Тож повертайтеся до своїх гостей, дорогесенький, і скажіть їм, нехай тішаться життям, поки живі! Ха-ха-ха!
Трактирник посміявся разом із старим і повернувся до прокуреної кімнати, а на обличчі єврея, тільки-но він залишився на самоті, знову з'явився стурбований, стривожений вираз. Поміркувавши трохи, він зупинив кабріолет і звелів кучерові їхати до Бетнал-Гріну. За чверть милі до помешкання містера Сайкса єврей розрахувався з кучером і решту дороги пройшов пішки.
— Ну, голубонько, — пробурмотів він, стукаючи в двері, — зараз я з'ясую, чи не водите ви мене за ніс. Хоч яка ти хитра, а від мене не відкрутишся, заговориш.
Жінка, яка відчинила двері, сказала, що Ненсі у себе в кімнаті. Фейгін тихесенько піднявся сходами й увійшов не постукавши. Дівчина була сама, вона сиділа, поклавши на стіл розкуйовджену голову.
«Надудлилася, — байдуже подумав єврей. — Або розпустила рюмси».
Він обернувся, щоб зачинити за собою двері, і дівчина, почувши шум, підвела голову. Пильно вдивляючись у його хитрі очі, вона спитала, чи є новини, і він переповів їй те, що почув од Тобі Крекіта. Коли Фейгін скінчив, вона, не сказавши ні слова, знов опустила голову на стіл і рвучким рухом відсунула від себе свічку. Відтак почовгала ногами по підлозі, міняючи позу, і завмерла.
Поки тривала мовчанка, старий невпинно нишпорив очима по кімнаті, мовби шукаючи якихось ознак того, що Сайкс таємно повернувся додому. Очевидно, переконавшись, що його підозра невиправдана, він кілька разів кахикнув, намагаючись почати розмову, але дівчина не звертала на нього уваги — він для неї ніби й не існував. Але Фейгін не здавався. Потерши руки, він якнайсолодшим тоном запитав: