– Так, я їх викликав через кондуктора диліжанса – пояснив Брітлз, – і дивуюся тільки, чому вони так забарились!
– Ви, ви зробили це? Бодай вони пропали, ці… марудні диліжанси! – скрикнув лікар і вискочив з кухні.
Розділ XXXI
Критичне становище
– Хто там? – спитав Брітлз, обережно відчиняючи через ланцюжок двері й затуляючи рукою полум’я свічки.
– Співробітники карного розшуку, по яких ви посилали, – відчиняйте, – пролунав за дверима чужий голос.
Заспокоєний цією відповіддю, Брітлз широко відчинив двері; перед ним стояв поставний чоловік у довгому плащі; незнайомий увійшов до передпокою і, не говорячи більше ні слова, почав так спокійно обтирати ноги об мату, немовби почував себе у себе вдома.
– Пошли когось, хлопче, моєму товаришеві на допомогу, чуєш? – звелів полісмен. – Він у колясці, – нема на кого залишити кобилу; у вас тут, мабуть, є якась повітка – покажи, куди її завести.
Брітлз заспокоїв його, що все буде зроблено, й показав рукою на стайню; тоді поставний джентльмен подався знову до хвіртки і допоміг товаришеві упоратися з конякою; Брітлз увесь час присвічував їм і не міг відвести від них свого зачарованого погляду. Потім він провів їх до вітальні й запобігливо допоміг їм роздягтися. Тепер вони стояли перед Брітлзом при повному своєму параді. Перший шпиг, гладкий присадкуватий чоловік з коротко обстриженим глянсуватим чорним волоссям, короткими бурцями, круглим обличчям і гострим поглядом; йому вже, очевидячки, пішов п’ятий десяток. Його товариш був рудоголовий, сухорлявий неборака, в ботфортах, з досить бридким обличчям і підозріло кирпатим носом.
– Скажи панам, що приїхали Бледерз і Деф, – звелів грубіший шпиг, провівши рукою по волоссю, й поклав на стіл пару ручних кайданів. – О! Добридень, сер! Дозволите перебалакати з вами наодинці? – звернувся він до містера Лосберна, що допіру ввійшов до кімнати; лікар звелів Брітлзові вийти, покликав дам і зачинив за ними щільно двері.
– Це господиня, – показав він на старшу пані.
Містер Бледерз уклонився. Його попрохали сісти; він поставив на підлогу циліндр, підсунув крісло й показав знаком Дефові зробити те саме; а той (він або менше звик до виборного товариства, або почував себе в ньому, як собака в човні) довго мостився, не знаючи, куди подіти ноги й руки, і нарешті дуже схвильовано встромив до рота держальце свого ціпка.
– Отже, добродію, одне до одного, – почав Бледерз, – скажіть мені, серед яких обставин стався грабунок?
Містер Лосберн, що, здавалося, хотів виграти якнайбільше часу, страшенно розтягнув своє оповідання, спиняючись на кожній подробиці. Бледерз і Деф уважно його слухали й час від часу глибокодумно хитали головами.
– Остаточного висновку я не можу зробити, поки не побачу самої роботи, – мовив нарешті Бледерз, – але я певен, що це зробив не якийсь шмаровоз, правда, Деф?
– Звісно, – згодився той, – не шмаровоз.
– Тобто, висловлюючись так, щоб пані зрозуміли, ви хочете сказати, що напад вчинив якийсь горожанин, а не селянин? – усміхаючись перепитав містер Лосберн.
– Атож, – підтакнув Бледерз, – отже, це все, що ви можете сказати про грабунок, сер?
– Усе, – відповів лікар.
– Ну а що ви знаєте про цього хлопця, що про нього базікають слуги? – провадив Бледерз.
– Нічого, – відповів лікар. – Один старий слуга забрав собі в голову, що цей хлопчик має якесь відношення до всього цього нападу, але це все дурощі, нісенітниця, казна-що!
– М-м, не думаю, – зауважив Деф.
– Він каже правду, – підтримав його Бледерз, недбало крутячи в руках кайдани – немовби це були звичайнісінькі кастаньєти. – Хто цей хлопець? Що він оповідає про себе? Звідки він? Адже ж він не впав з неба, як ви гадаєте, сер?
– Звичайно, ні, – відповів лікар і нервово глянув на дам. – Я знаю всю його історію – я можу вам її хоч зараз розказати, але, може, ви спершу подивитесь на місце злочину?
– Звісна річ, – відповів Бледерз, – ми спочатку оглянемо місцевість, а потім покличемо на допит слуг – так воно завжди водиться.
Принесли свічки. Бледерз і Деф у супроводі місцевого констебля, Брітлза, Джайлза і всієї іншої челяді увійшли до комірки в кінці коридору; вони оглянули вікно, обійшли знадвору будинок, пройшли через моріжок і пильно обдивились його, освітили свічкою віконниці, а потім ліхтарем відбитки ніг на землі і нарешті пошпорталися вилами в кущах. Усі присутні стежили за кожним їхнім рухом омліваючи. Закінчивши свій огляд, шпиги повернулися назад до будинку й покликали перед свої очі Джайлза й Брітлза, і ті в моторошних, мелодраматичних барвах змалювали їм свою участь у вчорашній події щонайменше з півдесятка разів кожен зокрема (за першим разом їхні свідчення розходилися щодо одного пункту, а наприкінці, принаймні, на десятьох). Досягнувши таких блискучих наслідків, Бледерз і Деф вийшли до сусідньої кімнати на таємну, урочисту нараду, проти якої консиліум найславетніших лікарів у справі найзаплутаніших випадків медичної практики – дитяча іграшка й годі.