– Покажіть, де тут у вас можна осістись, і дайте нам тим часом холодного м’яса й пива, щоб запити.
Барней повів їх до невеличкої задньої кімнати й подав їм замовлену страву; за хвилину він повернувся, повідомив здорожених мандрівців, що вони можуть залишитися тут на ніч, і вийшов, залишивши їх на дозвіллі.
Ця маленька кімнатка містилася безпосередньо за буфетною, тільки трохи нижче, й сполучалася з нею кількома східцями; отже, відхиливши невеличку завісу над віконцем, проробленим у стіні футів із п’ять над рівнем підлоги, той, хто знав розташування кімнат «Трьох Калік», міг з буфетної стежити непомітно за гостями, що сиділи в маленькій кімнатці, а до того ще й любісінько підслухувати їх розмову, притулившись вухом до перегородки (віконце було пробите в темному закуткові за широкою підпорою, й підглядати можна було без жодної небезпеки). Хазяїн трактиру відійшов уже хвилин із п’ять тому від цього вартового пункту, а Барней саме повернувся до буфетної, повідомивши, як уже сказано, пізніх гостей про дозвіл залишитися на ніч, коли до хати завітав Феджін, – він прийшов сюди довідатися дещо про декого зі своїх молодих вихованців.
– Тс-с! – застеріг його Барней. – У сусідній кімнаті чужі.
– Чужі? – пошепки перепитав Феджін.
– Еге, не знаю тільки, яким їх вітром занесло; та, мабуть, як не помиляюсь, свої люди, – додав Барней.
Феджін вислухав це з великою цікавістю і, підсунувши нечутно ослін, зліз на нього й припав оком до потайного віконця: він побачив, як Ной Клейполь щедро накладав собі в рот просто з блюда здоровезні шматки м’ясива, запиваючи його пивом просто із жбана й частуючи гомеопатичними порціями того й другого бідну Шарлотту, що терпляче сиділа поруч і з насолодою дивилась, як він розкошує.
– Ага! – шепнув старий Барнеєві. – Мені цей хлопець до вподоби. Він нам буде корисний – бачиш, як він вишколив дівку. Тс, соколику, я хочу послухати, про що вони там говорять.
Він ще раз глянув у віконце, а потім притулив вухо до перегородки і почав уважно прислухатися до розмови.
На його старому гидкому обличчі промайнув хижий вираз, а очі пожадливо заблищали.
– Я тепер думаю зажити по-панському, – казав Ной, недбало випростовуючи ноги й продовжуючи розмову, початок якої Феджін, на свій жаль, не чув. – Досить з мене цих клятих трун, Шарлотто, – настало й для мене свято; якщо схочеш, то й ти ходитимеш павою.
– Звісно, хочу, моє серденько, – відповіла Шарлотта, – тільки ж не щодня бредня; не можна ж щоразу обчищати каси, а потім давати ходу.
– Під три чорти каси! Хіба крім них нічого кращого не знайдеться?
– Ну а що ж саме?
– Кишені, дамські ридикюлі, приватні квартири, поштові карети, банки, – самовпевнено пояснив Ной, розпалений пивом.
– Але ж ти не подужаєш цього сам, моє серденько, – заперечила Шарлотта.
– Я накину туди й сюди оком і пристану до спілки з досвідченими людьми, – відповів Ной. – Вони вже знатимуть, куди нас приділити. Та ти сама варта п’ятдесятьох жінок. Е, та коли я тобі звелю, то ти можеш бути такою хитромудрою бабою, що хоч куди!
– Який же ти любесенький, що говориш так! – скрикнула Шарлотта й солодко цмокнула його в його поганюче обличчя.
– Ну, буде! Не чіпляйся до мене, а то я ще розсерджусь, – мовив Ной, дуже гордо випростуючись з її обіймів. – Щоб мені вийти на ватажка якоїсь грабіжницької зграї! Я б їх усіх тоді в шори убрав і наглядав би за всіма соколиним оком так, що вони й не знали б. Якби добра пожива, то мені кращого й не треба. Тільки б натрапити на таку братву! Двадцяти фунтів, що лежать у тебе в кишені, не пожалкував би, тим паче що ми не знаємо, як їх здихатись.
З цими словами містер Клейполь глибокодумно зазирнув у жбан, збовтав його гарненько, милостиво хитнув головою Шарлотті й хильнув ще трохи пива; це на нього, здається, дуже добре вплинуло. Він саме лагодився повторити цю процедуру, але не встиг: двері несподівано відчинилися й до кімнати увійшов якийсь старий дід.
Це був містер Феджін. Він увійшов з ґречною ухмілкою, вклонився низенько, сів край сусіднього столу й наказав Барнеєві, що ввійшов за ним слідом, улесливо всміхаючись, принести пива.
– Погожий вечір, хоч для такої пори трохи свіженький, – почав Феджін, потираючи руки, – а ви, сер, мабуть, нетутешні, з села чимчикуєте, так?
– Звідки ви це взяли? – здивувався Ной.
– У нас в Лондоні нема такої куряви, – відповів Феджін, показуючи рукою на запорошені черевики й клунки подорожніх.
– Овва, який ви хитромудрий чолов’яга! – скрикнув Ной. – Ха-ха-ха, ти тільки послухай, Шарлотто!